Керівництво самопроголошених республік у Донбасі загнало себе в пастку: їм потрібно постійно підтримувати перед своїм населенням ілюзію війни. Якщо цієї ілюзії не буде, тоді люди почнуть вимагати від них якщо не покращення життя, то, як мінімум, повернення до колишніх стандартів. Відповідно, їм потрібно постійно казати: «на нас роблять замах, ми вас захищаємо, а ваша справа – затягувати пояси».Між іншим, те ж саме іноді намагаються робити і з української сторони. Я не хочу сказати, що особисто президент Порошенко цим зайнятий, але є простий і спокусливий спосіб пояснити всі проблеми: «у нас реформи не йдуть, тому що в країні війна.
Переможемо – і займемося реформуванням».
Але, якщо в Україні така хитрість довго працювати не може, тому що є нерегульовані й незалежні парламент і громадянське суспільство, то в ДНР ця стратегія може застосовуватися необмежено довго, як у Північній Кореї, яка постійно «воює зі Сполученими Штатами» і «обрушує на них море вогню». По телевізору, звичайно. А раз обрушує море вогню – ясна річ, що не до їжі, отож людям треба тугіше затягнути пояси.
Це цілком передбачувано і неминуче. Питання лише в тому, коли жителям Донецька набридне, нарешті, ковтати цей порожній гачок. Жителям України слухати відмовки про війну вже набридло – їх цим уже не розведеш і словесної боротьбою не причаруєш.
Виконання Мінських угод для ватажків ДНР – як ніж гострий. Після цього вони стануть ніким
А для керівництва ДНР це життєво необхідно: щоб зберегти владу, їм життєво необхідно підтримувати воєнну напругу на кордоні. Адже виживати треба якось.
Звідси і напруга на кордоні: виконання Мінських угод для ватажків ДНР – це ніж гострий. Після цього вони стануть ніким – політична кар'єра закінчена, їм доведеться тікати в Росію і перетворитися в лузерів-іммігрантів, які були великими начальниками, а стали біженцями.
Тому бойовики підштовхують Москву до жорстких дій. Самій же Москві вони вже до смерті набридли – годувати вона їх не збирається, а якщо б і збиралася – не може, бо вона прагне їх позбутися.
Мене в цій ситуації більше непокоїть українська позиція: зараз було б дуже нерозумно скупитися і заковтувати назад це розжарене вугілля, адже так можна і стравохід обпекти. А поводитись раціонально у цій ситуації буде дуже важко – відразу почнуться звинувачення в зраді і роботі на Кремль. На щастя, вже і серед українців з'являється позиція, що Донбас – це не такий вже й подарунок, щоб так пристрасно прагнути забрати його назад саме зараз.
Дмитро Орєшкін на НВ
Російський політолог
