У Маріуполі десятки автобусів ТТУ мали евакуювати мешканців. Після обстрілу окупантами їхнє паливо пішло на підтримку вцілілої інфраструктури міста.
У Маріуполі обстрілами знищено 90% інфраструктури. Незважаючи на це, ТТУ разом з іншими підприємствами підтримували роботу поліклінік, міських служб та мобільного зв'язку.
Про те, яка доля спіткала нові тролейбуси та чеські трамваї та в яких умовах доводилося працювати співробітникам ТТУ, розповів директор департаменту транспорту та зв'язку Маріуполя Василь Клат.
За його словами, в блокадному місті довелося випробувати все, а люди виходили на роботу лише з бажанням допомогти іншим хоч якось вижити. І головним завданням ТТУ була евакуація мирних жителів за тому коридору, який так і не відбувся 5 березня 2022 року
Ми готувались до евакуації
У перший день війни, 24 лютого 2022 року, комунальний транспорт в Маріуполі працював як завжди. Трамваї та тролейбуси курсували за графіком, істотних змін не було. Але з наближенням лінії фронту довелося внести корективи – транспорт перейшов на скорочений режим.
«28 лютого була велика ймовірність втрати електроенергії, тому почали заганяти трамваї в депо - у випадку втрати підстанції зрушити їх з місця було неможливо. І це практично вдалося, за винятком 7-8 вагонів, тому що в підстанцію все ж потрапили. Знеструмлені трамваї залишилися, на жаль, на вулицях Кальміуського району. Припускаю, що в результаті бойових дій їх було знищено.
З тієї ж причини — відключення напруги по місту не курсували тролейбуси, ходили тільки ті, що з автономним ходом. Автобуси курсували ще до 2 березня, до того моменту, коли місто почали обстрілювати артилерією. Проїжджати вулицями стало небезпечно»,— розповідає Василь Клат.
Всі автобуси та тролейбуси Маріуполя сконцентрували тоді на депо-4 і разом з черговими транспорт готували до евакуації. Для цього персонал заправляв паливом транспорт, заряджав акумулятори з причини 10-градусних морозів, що вдарили.
Люди робили дуже велику роботу — гуманітарний коридор чекали щодня, постійно вирішувалися питання, коли і куди подавати колону.
«До початку війни у нас було до 150 одиниць транспорту і ми готували автобуси до евакуації мирного населення. Тримали зв'язок з мером, він організовував пропуски через блокпости, але, на жаль, жодної колони ми так і не відправили з міста. Режиму тиші так і не було. А в перших числах березня пішли перші прильоти по депо, ми побачили прострілені автобуси і тролейбуси, серце обливалося кров'ю — нова техніка, 3-4 автобуси-гармошки поспіль стояли пробитими наскрізь снарядами «градів». Щодня кількість техніки скорочувалася, потім було потрапляння в дах депо, ми вже практично змушені були ховатися — обстріли проходили через вулиці Бахчиванджі, Громовий і Краснофлотську.
Йшли великі бої, і навіть були моменти, коли ми перебігали від однієї будівлі депо до іншого під свист, все падало», — додає Василь Клат.
Мобільний зв'язок та лікарні
Мобільний зв'язок, який все ж пробивався в деяких районах Маріуполя, підтримувався кількома підприємствами міста, до числа яких входили морський порт, ТТУ, МНС, вносили свій внесок і українські військові.
Щоб забезпечити роботу вишок, необхідно було заряджати акумулятори. Робота міських лікарень також потребувала підтримки.
«На «Київстарі» та «Водафоні» стояли дизельні генератори, вони просили паливо. ТТУ або інші комунальні підприємства приїжджали до них з бочками. Дизельним паливом підтримувалася робота міських служб, поліклінік, ми розподіляли між собою сформовані заявки, щодня відвозили стільки палива, щоби поліклініки могли протриматися, наприклад день-два.
У тій обстановці, в умовах обстрілів і небезпеки, навіть не знаю, як це вдавалося організувати: люди не могли дістатися на роботу, залишилися ті, хто в пішій доступності в центрі міста, це був якийсь патріотизм і бажання допомагати в складній. людям. Ми пересувалися на кількох службових машинах, але вони щодня потрапляли під обстріли, і тихенько їх втрачали. Останнім робітникам авто, що в мене було, ми виходили на «Тисячу дрібниць», і поки ми розмовляли з керівниками, машину пошкодило осколками — відновити не змогли», — ділиться Василь Клат.
Він зазначає, що ще одну машину, на якій везли воду до людей в притулок, накрив артобстріл. По місту з кожним днем було складніше пересуватися, бо всюди були повалені дерева, стовпи, обірвані дроти, лійки, уламки — доводилося «петляти».
Останній день, коли в ТТУ ще можна було підтримувати роботу, співробітники пробиралися до району «Тисячі дрібниць» пішки.
«Бачив сам, як лежали трупи, було страшно дивитися. І все це на тлі того, що кожен день ти йдеш на роботу, а вдома сім'я, і не знаєш, як її покинути, як з нею зв'язатися, як уберегти близьких…
Сьогодні зв'язок з містом втрачено, я виїжджав 15 березня, і на цій ділянці були великі бої, навіть невідомо, в якому стані. Знищено всі автобуси, пошкоджено кілометри контактної мережі — електротранспорт втратив свої вени, на відновлення будуть потрібні великі ресурси. Це ми бачили по центрі міста, Лівому березі. Якщо автобуси ще можна купити і запустити, полагодивши дороги, то з електротранспортом складніше. При нас розбомбили одну тягову підстанцію, пошкодили трансформатор»,— резюмує директор департаменту транспорту та зв'язку.
Останні два тижні роботи Маріупольського ТТУ в березні трималися на 10-12 співробітників - водіях, слюсарях і чергових по депо. З розбитих автобусів вони переливали паливо, охороняли підприємство від мародерів і обслуговували техніку. Заправки перестали працювати в перших числах березня, і єдине паливо, яке залишалося, було в пошкодженому транспорті на полігоні ТТУ.
Перелите в бочки паливо, таким чином, продовжувало життя генераторів, які були в лікарнях, і так далі. В останні дні ТТУ давало три бочки палива по 200 л на підтримку міських служб.
Після першого коридору виїзду для приватного транспорту, оголошеного 15 березня 2022 року, ще кілька днів чергові ТТУ намагалися щось зробити для маріупольців. Але місто все більше обстрілювали, кількість жертв зростала, а робота в таких умовах стала неможливою.
Джерело: donbas24.news
