Харків – дивовижне місто. І люди у ньому живуть, скажімо так, дивовижні. Це я так намагаюся пояснити, навіщо мені раптом захотілося минулими вихідними погуляти в парку Горького. Не скажеш же, що дурепа - у такий час гуляти поперлася в район, де зовсім близько гуркотить і стріляють.
На підході до парку ввічливі хлопці, запитали, куди ми прямуємо. Чесно відповіли, що ну ось дуже треба в парк. Сил немає, то хочеться туди потрапити. Чоловіки зрозуміли, посміялися і уточнили: "Не зарано ви вирішили прогулятися парком?". Зарано, хлопці, зарано. У нас ще небезпечно, але дуже кортіти, дуже.
Парк порожній. Раніше мріялося погуляти тут без вічного натовпу народу, зараз мріється, щоб натовп повернувся – і якнайшвидше.
Це улюблене місце відпочинку харків'ян. Тут не повинно бути так порожньо та незатишно. У центрі, через який ми йшли до парку, теж пусто. На Сумській багато зруйнованих будівель, ще більше – будівель без вікон. Хто у Харкові після війни озолотиться, крім будівельників, то це виробники вікон. Їм роботи вистачить надовго.
Деякі господарі дбайливо зачинили розбиті вікна та вітрини листами ДСП. В одному будинку так зачинені усі вікна, виглядає дивно. Скрізь на асфальті – акуратні купки розбитого скла. Купки більше, ніж в інших частинах міста: у центрі вздовж вулиць розташовані магазини з величезними вікнами та вітринами.
Бачили в одному місці сумку з уламками: хтось почав прибирати скло, але чомусь не виніс сміття. Взагалі після того, як прибрали скло і забили вікна, видно, чи господарі хвилюються про свій будинок.
В одного закритого кафе працівник дбайливо поливав туї, що стояли в діжках на вулиці. Вони тут зараз нікому не потрібні, але це тимчасово. Коли повернуться відвідувачі, все має бути готовим.
До речі, про кафе. Все ж таки харків'яни реально дивовижні. Ідемо по саду Шевченка. Тут спокійніше, ніж у парку, район тихіше. Але все одно людей майже немає. Бачили лише спортсмена на спортивному майданчику, парочку перехожих та двох бабусь, які вигулювали онука. Звернула увагу, що світяться вогники гірлянди біля знаменитого кафе "Кристал". Дивно, нікого нема, а вони горять. Виявляється, кафе відчинилося! У місцевих пабликах наступного дня пішла інформація про це. Читала, що ресторан якийсь відкрився. Чи не рано?
На Салтівці, Горизонті, селищі Жуковського, як і раніше, жах. Щодня є поранені та загиблі. І до інших районів прилітає регулярно. Міська влада просить харків'ян поки що додому не повертатися - небезпечно. Але місто все одно потихеньку оживає. Харків'яни не хочуть бачити його розбитим та порожнім. Він гарний, квітучий та галасливий. І дивовижний, звісно ж. З такими людьми.
Віта Яковлєва, Харків, для InfoKava
Фото автора
Від редакції: Через кілька днів один із найкращих парків України, гордість Харкова, парк імені Горького був понівечений російським обстрілом.
