На днях у Верховній Раді виступила дівчина-інвалід II групи. Вона розповіла свою історію, історію свого життя, яку неможливо слухати байдуже. Для багатьох її слова були, як холодний душ, як екскурс в паралельну реальність – в ту, де живуть діти з особливими потребами.
Відеозапис виступу Ангеліни Чендаровой виклав на своїй сторінці у Фейсбуці Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба.
«Здрастуйте, мене звуть Ліна. Я інвалід 2-ої групи у мене на руках по три пальці і немає ноги» , - з цього сьогодні Ангеліна почала свій виступ
Звичайна дівчина з особливими потребами говорила так, що у багатьох сльози наверталися на очі, в залі три рази зривалися оплески. Ангеліна ж просто розповідала про своє життя, про те, що насправді потрібно змінювати заради «особливих» дітей, у тому числі і в системі освіти.
Ліна жила в дитячих будинках та інтернаті майже все своє життя. Батьки відмовилися від неї на 4-й день після народження. Ось що згадує Ліна про період перебування в установах:
«Я перший раз побачила Діда Мороза тільки у 9 років, наприклад, тому що на кожні свята мене, з-за того, що я інвалід, за спини працівників садили і я не бачила ні діда Мороза, ні Снігуроньки, для мене свята не було ніколи»
«Ми завжди хотіли їсти, адже чому держава вона завжди витрачала більшість коштів на сам дитячий будинок, але не на дітей»
«... ми завжди були закриті в одному інтернаті і там і вчилися, і жили, а нам хотілося, щоб ми вчилися в нормальній школі , адже ми такі ж , як і всі інші діти, але нас не хотіли , мабуть , показувати суспільству»
«Ми завжди хотіли їсти, адже чому держава вона завжди витрачала більшість коштів на сам дитячий будинок, але не на дітей»
«... ми завжди були закриті в одному інтернаті і там і вчилися, і жили, а нам хотілося, щоб ми вчилися в нормальній школі , адже ми такі ж , як і всі інші діти, але нас не хотіли , мабуть , показувати суспільству»
Несолодко Ліні довелося і в дорослому житті:
« Я , наприклад, завжди мріяла бути телевізійним режисером , але коли я прийшла в один ВУЗ і дала свою папку з документами, мені її повернули, не відкриваючи. Вони сказали: «Ви інвалід, ви не можете тут вчитися, адже на режисера треба проходити два роки хореографії» . Я цього, в принципі не розумію, чому мені, як режисеру, потрібно проходити два роки хореографії ..»
« у Канаді 98 відсотків дітей з інвалідністю можуть навчатися у звичайних школах, тобто там немає такого поняття взагалі, що потрібно бути закритий якийсь соціальний заклад і там тільки одні діти з інвалідністю навчаються. І ще 40 % там закінчують ВНЗ, такі ,як я, наприклад, інвалід. І мені дуже хочеться, щоб в нашій державі така ж штука працювала»!
« мені хочеться , щоб у нас було майбутнє після таких інтернатних будинків, адже у більшості дітей з інвалідністю немає майбутнього. Я – дитина, якій пощастило...»
«І ще я дивилася закон про освіту. І там є одна така стаття, 18-та, яка , мені здається, обмежує все наші права інвалідів. Там написано, що дитина з інвалідністю може вчитися в інклюзивному класі, але за умови , що це не порушує права інших нормальних дітей. Ну , якийсь абсурд виходить. Чому така дискримінація? Чому така неповага до нас, адже ми такі ж, як і ви, єдине, що нам трішки не пощастило в цьому житті »
.« у Канаді 98 відсотків дітей з інвалідністю можуть навчатися у звичайних школах, тобто там немає такого поняття взагалі, що потрібно бути закритий якийсь соціальний заклад і там тільки одні діти з інвалідністю навчаються. І ще 40 % там закінчують ВНЗ, такі ,як я, наприклад, інвалід. І мені дуже хочеться, щоб в нашій державі така ж штука працювала»!
« мені хочеться , щоб у нас було майбутнє після таких інтернатних будинків, адже у більшості дітей з інвалідністю немає майбутнього. Я – дитина, якій пощастило...»
«І ще я дивилася закон про освіту. І там є одна така стаття, 18-та, яка , мені здається, обмежує все наші права інвалідів. Там написано, що дитина з інвалідністю може вчитися в інклюзивному класі, але за умови , що це не порушує права інших нормальних дітей. Ну , якийсь абсурд виходить. Чому така дискримінація? Чому така неповага до нас, адже ми такі ж, як і ви, єдине, що нам трішки не пощастило в цьому житті »
Свій виступ Ангеліна закінчила словами «Слава Україні»!
"Гордий тим, що знайомий з цією сміливою дівчиною" - написав Микола Кулеба.
