Напередодні свого 45-річного ювілею канадець Жан Беливо збанкрутував. Щоб впоратися з депресією, Жан вирішив здійснити навколосвітню подорож. Пішки. Без грошей. Він вийшов з дому і відправився в шлях. Обігнути земну кулю зайняло у нього 11 років.
Ідея подорожі прийшла до Жану, коли він брів по вулиці і болісно думав про свої фінансові проблеми. Кому з нас не приходила в голову думка, що, якщо просто йти і не зупинятися, то можна обійти земну кулю і прийти туди, звідки почав? Різниця в тому, що Жан не просто про це подумав, а рівно так і вчинив. Він вирішив піти від своїх проблем та депресії — пішки.
У навколосвітню подорож Жан взяв з собою зручний триколісний візок, намет, спальний мішок і аптечку. Мобільний телефон він брати не став.
Рано вранці 18 серпня 2000 року, на свій день народження, Жан з допомогою сина викотив свій візок на вулицю.
«Ми почекали до 9 ранку, коли прийшли друзі, і все ніяк не могли зрозуміти, це щасливий день або сумний, —говорить Жан. — Мій батько, моя вагітна дочка, моя дружина Люсі — всі були там. Люсі відправила запрошення журналістам, але ніхто в підсумку так і не з'явився. На початку десятого Люсі сказала мені: «Мені здається, тобі пора йти». Ми обнялися, я просто звернув за ріг — і наступного разу ми побачилися лише через багато місяців».
Завернувши за ріг, Жан попрямував на південь, у бік Сполучених Штатів. До того моменту, коли він дійшов до американського кордону, він був уже в такому вигляді, що боявся, що його приймуть за безпритульного і не пустять в країну.
«Я тоді ще не дуже володів англійською, — розповідає Жан, — і на питання прикордонника, яка мета мого візиту в Сполучені Штати, відповів: «Я йти в Мексику і Америку, йти пішки». Прикордонник помовчав і запитав співчутливо: «Може, вам хоч води принести?»
Увійшовши на територію США з півночі, Жан по березі Атлантичного океану дійшов до Південної Америки, там взяв правіше і рушив далі по березі Тихого океану. Поодинці перетнув чилійську пустелю Атакама, в Аргентині повернув ліворуч і перейшов на іншу сторону материка. Тут перед Жаном виникла водна перешкода. Перебратися через Атлантичний океан пішки не представлялося можливим.
Жан деякий час в задумі топтався на березі. І тут сталося диво. Місцева авіакомпанія, дізнавшись про його подорожі, подарувала йому квиток на літак до протилежного берега. Так Жан перебрався в Південну Африку і звідти знову рушив пішки.
У Лівію Жана не пустили, і йому довелося йти в обхід по Марокко. Потім Жан пішов в Європу і ненадовго заглянув в Англію. В Росію він не зважився йти з-за холодів і замість цього пішов в Індію, Китай і Південну Корею, де, за його словами, зустрів одних з найбільш доброзичливих людей у світі. Потім пройшов через Філіппіни, перетнув Малайзію, Австралію і, нарешті, опинився в Новій Зеландії, звідки повернувся назад в Канаду.
Його подорож тривала 11 років. Весь це час вони зустрічалися з дружиною раз на рік — на Різдво.
Незважаючи на те, що Жан намагався економити, як міг, гроші у нього скінчилися ще в самому початку шляху — в Центральній Америці.
«У мене не дуже добре виходить жебракувати, але це прийшло якось природно, — сміється він. — Я взагалі-то досить сором'язливий, але виявилося, це тільки допомагає, тому що в деякому сенсі зачаровує людей». Втім, гроші та їжу люди зазвичай давали йому самі без всяких прохань.
«Почувши про те, що я збираюся перетнути світ пішки, люди просто засовували 20 або 50 доларів мені в кишеню. Я економив на всьому, і цих грошей мені вистачало надовго. Знаєте, в Індонезії та Африці можна відмінно поїсти на 1 долар!» — говорить Жан. Складніше було з нічлігом. За чотири тисячі ночей, проведених у дорозі, йому не завжди легко вдавалося знайти притулок.
«Більшу частину часу я знаходив місце, щоб виспатися: проходив за 3-4 кілометри, поки не знаходив безпечний куточок, де можна поставити намет. А ще просив пустити мене на нічліг. Але це не скрізь просто. В Америці, наприклад, траплялося, що я стукав у сім будинків поспіль, поки не знаходив нічліг. Іноді з-за постійної ходьби я відчував себе настільки втомленим, що вже не міг посміхатися і докладно пояснювати людям, що я шукаю ночівлі. Тоді я спав на вулицях або в парках, поруч з бездомними».
Жан підрахував, що за час подорожі його прихистили 1600 сімей, приблизно стільки ж ночей він провів у наметі, решта — в пожежних частинах, поліцейських дільницях, церквах, нічліжках для бездомних, лікарнях і школах.
В Єгипті Жан безкоштовно вилікував зуби, в Індії отримав у подарунок сонцезахисні окуляри, а в Алжирі переніс операцію і два тижні безкоштовно провів у лікарні. На Філіппінах під час перетину небезпечної ділянки на острові Мінданао, його супроводжувала ціла армія з тридцяти солдатів, які разом з ним скандували: «Ми хочемо миру». У чилійській пустелі Атакама Жана ледь не загриз пума. А в Південній Африці його пустили переночувати яка була порожньою в тюремній камері, і охоронець з ранкової зміни помилково відмовився його випускати.
Але головним з того, що трапилося з Жаном за час його подорожі, були навіть не пригоди, а ті зміни, які відбулися з ним самим. За 11 років Жан не заробив ні цента, і, тим не менш, це були, за його словами, найбільш яскраві та щасливі роки його життя. Сьогодні він упевнений, що матеріальний успіх зовсім не є обов'язковою умовою щасливого життя.
«Я вже не той хлопець, що вирушав у дорогу, — говорить Жан. — У мене та ж особистість, але тепер я відчуваю себе багатієм. Ми всі засліплені грошима — так багато навколо пасток типу «ось купи це, і будеш щасливий». Я більше не хочу грати в ці ігри через свою подорож я зустрів безліч щасливих людей, у яких зовсім не було грошей».
Жан повернувся додому в Канаду в січні у віці 56 років. Він обійшов пішки Землю, подолав в цілому 76 тисяч кілометрів, зносив 49 пар взуття і перетнув 64 країни. Його подорож була не тільки навколосвітньою, але і абсолютно першим у його житті. До цього Жан нікуди і ніколи не подорожував, якщо, звичайно, не вважати турпоїздки до Флориди.
Додому Жан повернувся, як і до початку подорожі, банкрутом. Тільки більше його це не турбувало. «Досвід і знання, які у мене зараз є, набагато цінніше грошей»,— упевнений він.
Тепер у Жана одна мета: не зірвати дедлайн, який встановив йому видавець для здачі в друк книги про свою подорож.
За матеріалами: World of History
