Рік тому, коментуючи виступ президента Петра Порошенка на форумі з безпеки в Мюнхені, блогер Юрій Романенко написав як могла б виглядати його промова, виходячи з ситуації, в якій опинилася Україна. Ось цей пост за 7 лютого 2015 року на Facebook:
«Україні не потрібен мир, згідно з яким вона буде нести економічні і політичні витрати за зруйнований Росією Донбас. Тому ми готові надати самостійність Донбасу. А також ми готові провести загальноукраїнський референдум про надання Донбасу незалежності. В обмін на конкретні гарантії фінансові та безпеки з боку Європи і США для прозахідної і демократичної України.
В іншому випадку, ми будемо вести війну такої інтенсивності і застосовувати такі методи, які ми вважаємо необхідними для захисту України, з усіма витікаючими наслідками для Європи і світу. Тому що сьогодні ваші пропозиції — це спроби захистити себе за наш рахунок. Нам це невигідно. Звичайно, ви можете не захищати нас, але ми маємо право захищати себе таким чином і такими методами, які вимагають складні обставини, в яких ми опинилися.
Ви також можете й далі сподіватися, що політика в дусі Чемберлена і Даладьє врятує вас. Ми ж впевнені, що вона погубить Європейський Союз. Європі пора перестати вести себе так, як ніби навколо нічого не змінилося. Тому що той, хто не змінюється, той прирікає себе на величезні нещастя. Це головний месидж, який сьогодні Україна може послати світу. Спасибі за увагу і удачі вам, люди світу».
В іншому випадку, ми будемо вести війну такої інтенсивності і застосовувати такі методи, які ми вважаємо необхідними для захисту України, з усіма витікаючими наслідками для Європи і світу. Тому що сьогодні ваші пропозиції — це спроби захистити себе за наш рахунок. Нам це невигідно. Звичайно, ви можете не захищати нас, але ми маємо право захищати себе таким чином і такими методами, які вимагають складні обставини, в яких ми опинилися.
Ви також можете й далі сподіватися, що політика в дусі Чемберлена і Даладьє врятує вас. Ми ж впевнені, що вона погубить Європейський Союз. Європі пора перестати вести себе так, як ніби навколо нічого не змінилося. Тому що той, хто не змінюється, той прирікає себе на величезні нещастя. Це головний месидж, який сьогодні Україна може послати світу. Спасибі за увагу і удачі вам, люди світу».
Згадаймо контекст. Щойно відгримів ДАП і ще не відгриміло Дебальцеве. Попереду Мінськ-2. Спроби розгойдати ситуацію в Києві. Але вже було очевидно, що нам виконання схеми Путіна по федералізації України смерті подібно.
Якщо ми хочемо його зірвати, як це зробила Румунія в 1917-1918 роках щодо Бухарестського мирного договору, то ми повинні мати альтернативний план.
Альтернативний план повинен бути таким, щоб його пропозиція була прийнятною і для Заходу, і для Росії. І якщо Росія ще могла тріпатися навесні 2014 року, то сьогодні вона не в тих умовах, щоб нав'язувати нам найзручніший для себе сценарій.
Це означає, що нам потрібен загальнонаціональний референдум, де Україна пошле ЛНР-ДНР у вільне плавання. Підсумок загальнонаціонального референдуму не зможуть не визнати в світі. Народ легітимізує будь-яке рішення. Тому, до речі, Ціпрас проводить референдуми в Греції, коли хоче. Алгоритм простий — народ проголосував, Верховна Рада ухвалила, а президент підписав. Можна вписати в закон окремим пуктом, що в будь-який момент «Донбас» може повернутися в Україну в рамках її законодавства, «коли будуть сприятливі обставини». І адьо, «защитнички русского мира».
Найголовніше, що ми отримуємо 100% аргумент для виходу з схеми Путіна, де Донбас відіграє роль Троянського коня, який дозволяє паралізувати проведення будь-яких кардинальних змін в Україні. Не потрібно кожен раз переписувати Конституцію, регламент Верховної Ради, депутату ВРУ не потрібно перетворюватися в могильника держави, якого будуть проклинати нащадки. Не треба сидіти і думати, що стрельне в голову Путіну, як відреагують Берлін і Вашингтон.
Якщо ми раціонально відріжемо це ракообразний кусень, то ми не будемо ламати голову з приводу того, щоб давати квоти ЛНР-ДНР у Верховній Раді з блокуючим пакетом з приводу стратегічних рішень ( наприклад, вступ до НАТО, ЄС, та що завгодно. ). Це ж смішно, коли з-за огризка з населенням 3,5 млн. країна в 40 млн людина не зможе рухатися вперед тільки тому, що «це наша земля».
Це ж елементарна логіка, щоб зрозуміти, що ми виграємо, якщо відмовимося від "огризка" і програємо, якщо "огризок" керований Росією буде диктувати умови як Україна повинна жити.
Ми вдало тягнули час в 2015 році. Потрібно його далі тягнути, але паралельно готувати народ до «плану Б». Тому що, єдине, що тримає Порошенко сьогодні від «плану Б» — боязнь, що патріоти його винесуть на вилах з-за відмови від “огризка Донбасу». Тому потрібно постійно розвивати цей дискурс, що нам це вигідно і це єдино правильне рішення. Я просто дивуюся, чому Банкова не відпрацьовує «план Б» хоча б після Іловайська. Ми б уже мали абсолютно нормальні показники по відторгненню колаборантів від України.
Замість цього випускають в дискурс соціологів типу Ірини Бекешкіної, які розповідають, що на Донбасі не хочуть в Росію. Та яка різниця, куди вони там хочуть чи не хочуть, якщо вони вже просто перетворилися в інструмент Росії. І якщо ми не хочемо перетворитися на такий же інструмент і заручників, які страждають «стокгольмським синдромом», то просто повинні робити те, що підказує логіка і історичний досвід без всяких сентиментів «там же українське населення, там теж люблять Україну, за що ми боролися, до чого всі ці жертви, якщо ми віддаємо території». Всі ці жертви були заради однієї мети — щоб Україна залишилася існувати в принципі. І вони будуть марними якраз в тому випадку, якщо ми дамо шанс раковій пухлині полізти далі.
Багато хто задається питанням: «А хіба так чинить європейська країна?». Справа в тому, що європейські країни у своїй історії робили так неодноразово. Подивимося навіть в недалеку історію XX століття. Австрія поступилася Південним Тіролем Італії. Вона перестала бути європейською країною? Польща поступилася західною Україною і Білорусією, частиною Литви. Можливо, саме це дозволило Польщі сьогодні стати однією з наймогутніших країн Європи, тому що вона придбала монолітність у вирішенні стратегічних питань. Німеччина втратила Верхню і Нижню Сілезію, Померанію, Західну Померанію, Східну Пруссію на сході. Ельзас, Ейпен — на заході. Судети на півдні. Німеччина — не європейська країна? Угорщина втратила Трансільванію за підсумками Першої світової війни. Будапешт веде війну до переможного кінця з Румунією?
Постійні війни і позбавлення зробили Європу раціональною у своїй політиці. Власне кажучи, Європа стала Європою тому що навчилася усвідомлювати наслідки своїх дій до того, як їх робили. За цю здатність вона заплатила десятками мільйонів життів. Це не означає, що після відмови від окупованих територій ЛНР-ДНР ми автоматично розквітнем. Ні. Однак, ми отримаємо більший простір для маневру і зменшимо залежність від зовнішніх гравців. Вся історія вчить нас, що чим більше залежить від суб'єкта в реалізації його планів, тим більше ймовірність, що він досягне успіху. І, навпаки, чим більше ми залежимо від примх мотивацій зовнішніх сил, тим менше ймовірність, що ми не станемо розмінною монетою, як Чехословаччина в 1938 році або Польща в 1939-м.
Тому в цей складний момент історії нашої країни ми повинні почати діяти всупереч всьому тому, що ми робили всю нашу історію. А всю нашу історію ми чіплялися за мале, щоб втратити більше або навіть все. Давайте ж навчимося втрачати мале, щоб купувати більше. Давайте вчитися в німців, поляків, австрійців, щоб вибратися зі статусу «вічно перспективної країни». Перспектива, як конкретної людини, так і конкретної країни, починається з роботи над помилками. З роботи над своїми емоціями і марнославством. З маленьких, але часто дуже важких кроків.
Юрій Романенко
