Скориставшись коротким періодом міжвладдя, коли імператор Олександр I помер, а його середній брат Костянтин ще публічно не оголосив своє рішення зректися корони на користь молодшого Миколи, 16 грудня 1825 року російська аристократія здійснила свою останню спробу зміни застарілого суспільного ладу. Їх мета – надати Росії Конституцію, обмежити її монархію, привести країну до республіканської форми правління і т. д.Переворот був задавлений. Режим вистояв. Та так міцно зміцнився, що певною мірою зберіг всі свої пізнавані риси до цього дня.
- Чи взяв би ти участь в повстанні 14 грудня, якщо б був у Санкт-Петербурзі – запитує російський імператор Микола I у 27-річного Олександра Пушкіна.
- Без сумнівів, Государю – відповідає поет. – Всі мої друзі були серед змовників, я не зміг би не скласти їм компанію. Тільки моя відсутність врятувала мене, і я дякую Богові за це.
- Чи ти готовий змінити погляди? – питає цар. – Даєш мені слово честі змінити поведінку, якщо я поверну тобі волю?
Олександр Сергійович в ті роки перебував на засланні в Михайлівському (під Псковом), куди його запроторив колишній государ – Олександр I. Пушкін приймає пропозицію Миколи I.
– Ти досить наробив дурниць, - продовжує цар. Сподіваюся, тепер ти будеш розумніший, і ми більше не будемо сваритися. Ти будеш надсилати до мене всі, що складеш. Відтепер я буду твоїм цензором.
Потім імператор виводить молодого поета в залу, повну придворних і військових.
- Панове, - повідомляє Микола I, - ось вам новий Пушкін. Забудьте про колишнє.
(Про зміст цієї розмови сам Пушкін розповідав російської письменниці Анні Хомутовій, а імператор – барону Модесту Корфу). Цей договір влади з музою був укладений на початку вересня 1826 року, за два місяці після страти п'ятьох організаторів грудневого повстання, з кожним з яких Пушкін був знайомий особисто і багато в чому вплинув на їх настрої.
12 березня 1826 року. З протоколу допиту Михайла Бестужева-Рюміна, організатора повстання Чернігівського полку: «Вільнодумні вірші Пушкіна в рукописах поширилися всією армією, а між іншими і в Маріупольському гусарському полку . Рукописних примірників вільнодумних творів Пушкіна та інших стільки по полицях, що це нас самих дивувало».
За кілька днів після співбесіди царя з поетом, москвичі дізналися з преси, що в країні сформоване III Відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії – тобто політична поліція.
Так почалася в Росії ера тотального нагляду за всіми, хто мислить, пише та думає інакше. Канцелярія брала під контроль все суспільне, соціальне життя країни і навіть шепіт на кухнях імперії.
Починаючи від Третього Відділення потім ОГПУ, ЧК, НКВД, КДБ і закінчуючи ФСБ мети ніколи не змінювалися. Охорона трону. Затримання шпигунів. Вербування сексотів.
Так як революційні віяння в Росію прийшли з Заходу – Захід і ставав наймоднішою загрозою для Росії. Вже в 1826-му Микола I вніс в Державну раду записку: «Про деякі правила для виховання російських молодих людей і про заборону виховувати їх за кордоном». Закордон надто небезпечний для російської людини. Закордон – це незалежність суджень, конкуренція ідей, культура сумнівів, гучний гомін, набір небезпечних ідей, які шкідливі для добробуту корони.
У грудні 1831 року імператор відправив командуючому військами у Польщі генерал-фельдмаршалу Івану Паскевичу лист: «Наша молодь серед спокус і отрути їх вільних думок точно в небезпечному становищі; молю тебе, заради Бога, дивись, що робиться, і не чи приймається ця зараза у нас. У цьому спостереженні нині полягає як твій, так і всіх начальників перший, найважливіший, священний обов'язок».
Під час повстання в Польщі (цілком успішного) поляки опублікували французькою та російською «Державну статутну грамоту» - проект конституції для Росії. Вона продавалася у Варшаві на кожному розі. «Друк цього паперу - річ вкрай неприємна, - пише Микола I Паскевичу. - На 100 осіб наших молодих офіцерів 90 прочитають, не зрозуміють або зневажатимуть, але 10 залишать в пам'яті, обговорять і головне - не забудуть. Це найбільше мене турбує».
У 1834 році Микола I обмежив виїзд своїх вірнопідданих за кордон, а в 1844-го заборонив громадянам, які не досягли 25 років їздити в Європу.
«Чого там вчитися? — запитав цар. — Наша недосконалість багато в чому краща за їх досконалість». Шіллера і Гете називав негідниками, «які підготували теперішній гармидер».
Ще восени 1840 року у царя відбулася розмова з бароном Модестом Корфом, тільки що повернувся із закордонної поїздки:
- Чи багато ти зустрічав у чужих краях нашої молоді? – запитує Микола Павлович.
- Надзвичайно мало, государю, майже нікого – відповідає Корф.
- Все ще забагато – питає цар. – І чого їм там вчитися?
Між цими подіями в 1836 році народжується твір великого російського філософа Петра Чаадаєва – Перші философічні записки. Зухвалі і відверті за своїм змістом.
У нашій крові є щось, вороже всякого істинного прогресу. Петро Чаадаєв
«У нашій крові є щось, вороже всякого істинного прогресу, - повідомляє Чаадаєв. - І в загальному ми жили і продовжуємо жити лише для того, щоб послужити якимось важливим уроком для віддалених поколінь, які зуміють його зрозуміти; нині ж ми, у всякому разі, складаємо прогалину в моральній світобудові».
Імператор Микола I довідавшись про цей лист, наказав оголосити Чаадаєва божевільним. Протягом року, щоранку, до нього на Басманний провулок приїжджав лікар, щоб оглянути "буйний" він, чи "тихий". Вільнодумство означає психічну хворобу.
В цей самий час граф Сергій Уваров, міністр народної освіти, президент імператорської Академії наук, за завданням Миколи I створює свій варіант державної ідеології. Вона вмістилася в три слова: «Православ'я, самодержавство, народність». Ця тріада створена в пику тріаді французької революції: «Свобода, рівність, братерство». Російська відповідь освіченій Європі.
Цензура забороняє популярні журнали, які просувають цінності західної цивілізації: Європеєць, Московський телеграф, Телескоп. Потім пішли арешти незгодних. У 1840-му засланий на Кавказ великий російський поет Михайло Лермонтов. В наступному році з'являється його знаменитий вірш: Прощай, немита Росія. А в ній такий чотиривірш:
Быть может, за стеной Кавказа
Укроюсь от твоих пашей,
От их всевидящего глаза,
От их всеслышащих ушей.
У 1847 році як член таємного політичного товариства Кирило-Мефодіївське братство, схоплений український поет Тарас Шевченко. Він засланий до Оренбурга, де йому було заборонено малювати і писати. У 1848 за журнальні хроніки в заслання відправляється Салтиков-Щедрін. Публіцист Юрій Самарін ув'язнений у Петропавловську фортецю за Листи з Риги. Через 4 року заарештований і висланий до свого маєтку під нагляд поліції Іван Тургенєв. Формальна причина - публікація в пресі написаного ним некролога на смерть Миколи Гоголя, якого царський уряд не жалував.1849-го на смертну кару виводять молодого письменника Федора Достоєвського. (Після всієї ритуальної частини, перед самим розстрілом, він отримав помилування).
У тому ж році був закритий Дворянський інститут. Філософію вилучено з освітнього процесу. Також забороняється курс конституційного права та історії. Курс логіки і психології відтепер ведуть професори теології. «Є від чого збожеволіти», - написав тоді 36-річний професор Московського університету, історик-медіавист Тимофій Грановський.
Ще в 1844 році він звернувся до влади за дозволом видавати журнал Московський огляд, Микола I відповів коротко: «І без нового досить».
1849-го для всіх російських університетів встановлено обмеження - не більше за 300 студентів. У середовище студентів і професорів впроваджувалися агенти поліції. Після чого в'язниці стали поповнюватися не стільки кримінальниками, скільки досить освіченими людьми. До 1853 році на 50 млн населення країни 2,9 тис студентів.
Приблизно тоді ж оголосили поза законом всілякі християнські течії – старовіри, молокани і т. д. Найноровливіших відправляли в тюрми, заслання, привселюдно сікли. Загалом, Росія вкотре вставала з колін. Росія перетворювалася на найбільшу казарму у світі.
На початку 1840-х з 13 міністрів тільки троє - цивільні особи. В кінці царювання Миколи I з 53 губерній 41 очолювали військові. «З початку царювання Миколи, - писав професор Московського університету, історик, Сергій Соловйов, - військова людина, як палиця, яка звикла не міркувати, але і здатна привчити інших до виконання без міркувань, вважалася найкращим, найздібнішим начальником скрізь».
Росія – держава військова. І її призначення – бути грозою світу. Микола I
Микола I дуже чітко сформулював роль Росії: «Росія – держава військова. І її призначення – бути грозою світу». (Доброго дня Володимир Володимирович, а ми думали ви вже давно померли).
Разом з тим, Російська імперія, її побут, соціальне, ділове середовище безнадійно відстали від світового прогресу. З 50 млн росіян – 45 млн – в кріпацтві. Це застиглий у часі феодалізм.
На результат цієї консервації довго чекати не довелося. Наприклад, за 30 років правління Миколи I обсяги виробництва заліза зросли вдвічі. В Англії — в 30 разів.
У 1850-му річний дефіцит бюджету перевищив 38 млн рублів і це за бюджету в 200 млн руб. 42% держбюджету витрачалися не на розвиток господарства, а на військові потреби. При цьому озброєння на момент початку Кримської війни (1853 рік) було архаїчним: флот складався в основному з вітрильних кораблів, у той час як у англійців і французів він був вже паровим.
Майбутній міністр фінансів Микола Бунге (за онука Миколи I, Олександра III), в своїх так званих «Замогильних нотатках» пояснював причини промислового відставання Росії від Європи: «Якщо в даний час російські капіталісти відстають в умінні сполучати і спрямовувати сили для здійснення приватних промислових підприємств, то перед Кримською війною їх не було зовсім. У нас існувала майже виключно одна форма торгової промислової асоціації — сімейна, і не вирізнялася довговічністю».
Кримська війна 1853 – 1856 року була програна Миколою I ненависному Заходу. Програна вона на своїй території. Сам імператор не дожив до фінальної розв'язки. У 1855 році він помер. На смертному одрі, Микола I, стиснувши пальці в кулак, заповідав своєму синові, новому імператору Олександру II «Тримай все».
У своїх Перших філософських записках, які засудив Микола I, Чаадаєв написав: «Мені часом здається, що ми йдемо не разом з усіма народами поруч, а от десь віддалік. І показуємо всім, як не треба робити».
Царювання Миколи I, що почалося з повстання декабристів 16.12.1825 р.. це найбільший досвід того, «як не треба робити». Зустрінете Володимира Володимировича, передайте йому цей заповіт великого російського філософа.
Олександр Пасховер на НВ
