Олеся Калинич: ніхто не сміє витирати ноги в янгольські крила

Ми це вміємо: спочатку низвести щось до рівня майже нульової величини, а потім намагатися зробити так, щоб ця величина була спроможна на подвиги. Скільки професій у нашому суспільстві пройшли через ці лабіринти? Ось і вчителі теж... Як завжди, іронічно і з усмішкою сьогоднішній "урок" веде заслужений вчитель України, викладач української мови і літературі Хустської гімназії-інтернату Олеся Калинич.

Ксения Голубева
Автор Ксения Голубева - Журналіст
3 хв читання

Кажуть, учитель повинен бути янголом. Не просто кажуть, а навіть описують цього янгола. Спочатку (в неприйнятому, на щастя) кодексі вчителя зазначили перелік “пір’їн” у крилах янгола – від моральних чеснот до відповідальності за всебічний розвиток учня (а що, добре, коли школярі після уроків ходять до спортзалу, грають на скрипці, малюють?). Згодом оприлюднили перелік компетентностей сучасного вчителя – від професійно-педагогічної до підприємницької (можливо, це ще не всі?)… Та чомусь учитель у небесному статусі сам не вірить у власні сили й нагадує якусь комашку (думаю, біологи класифікують, яку саме, бо в янгольські крила ніхто не сміє витирати ноги.

Нещодавно ж навіть ледве помітні крила висмикнули, заявивши на всю країну, що вчителі ліниві (див. “ТСН-тиждень”).

Як учителеві не спробувати ледарювати після таких слів, особливо якщо в тебе всі уроки без “вікна”?

Отож, як і годиться, нове життя слід починати з понеділка, а у той день був (як знаково!) якраз понеділок.

Перевірено: у молодших класах лінуватися неможливо – тут головне встигати за перебігом думок і запитань. Тож вирішила байдикувати в 10-их класах. Тим більше, деякі учні самі кажуть, що їм не лінь тільки їсти й спати – чим не ідеальні умови? Клас сів за парти ще за 5 хвилин до початку уроку й попросив починати урок – більше встигнемо (це в нас уже майже традиція). А в мене ж за планом і за покликанням лінь…

“Що за експеримент ви анонсували вчора в блозі?” – допитуються учні. А й правда, не викидати ж картки з літератури в смітник: починаємо експеримент (до речі, старт був жвавим і, здається, вдалим) – врешті-решт це й дітям цікаво, і мені. Далі перейшли на граматичні помилки й відмінювання числівників (тема в нас така – не пропускати ж?), а щоб “зрозуміти, чи зрозуміли” – на тестування. Одним словом, полінуватися сьогодні ми не встигли. Тепер треба чекати наступного понеділка.

А якщо серйозно, то… можна б і відмахнутися від каміння в учительські городи: скільки їх іще буде? Тільки якось прикро дивитися на величезний вчительський мурашник, де кожна комашка – особливо з висоти кабінету чиновників – майже непомітна, хоча така важлива. Звичайно, її легко розтоптати, бо вона не вміє кусатися й літати… чи все-таки вміє?

Тож, дорогі колеги, де там наші крила – янгольські, пташині, комашині? Розправили їх – і вперед, до школи, бо саме в школі в повних класах особливо добре лінуватися.

…Взагалі-то хотіла написати зовсім інше, та, на щастя, не мала змоги чи, може, відваги, бо… скільки тих крил?

Олеся Калинич, Хуст, Закарпаття, InfoKava

Поділитися статтею
Журналіст
Журналіст InfoKava. Пише про актуальні події в Україні та світі.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *