Так складається життя, що найталановитіші, найкращі - залишають рідні місця і виїжджають. У пошуках долі, в пошуках визнання і досягнень. І немає нічого в цьому дивного.. Як не дивно і те, що всі прагнули колись в в найбільші міста і столиці. Так було, є і буде. Розповідає кінознавець Вікторія Вінтер, у якої - спільна з великим земляком любов - Одеса...
Сьогодні, 21 березня -дДень народження Леоніда Утьосова. Великого і неповторного.
Леонід Осипович Утьосов. Роки життя - 21.03.1895 - 09.03.1982. Прожив велике життя і продовжує жити. Актор, співак, керівник оркестру.
Як всім відомо, Утьосов - одесит, а це, за визначенням, означає, що він був людиною дотепною, володів чудовим почуттям гумору, вмів не тільки пожартувати, але і критично поставитися до самого себе, посміятися над самим собою. У своїх спогадах він наводить приклади, коли сам опинявся в курйозних ситуаціях.
Одного разу йому треба було отримати бандероль, а паспорта не було. Тоді, згадавши відому історію з Карузо, який виконав арію "Смійся, паяц..." перед службовцями банку, Утьосов став у позу і заспівав:
- Раскинулось море широко...
Дама в бігудях, що сиділа на видачі на пошті, схопилася зі свого місця і голосно закричала:
- Громадянин, припиніть хуліганити, або я покличу міліціонера!
Такого не могло статися в рідному місті, тут реакція зовсім інша. Увечері після концерту артист сідає в машину раптом його побачила жінка і кидається прямо на фари з криком: "Стійте, стійте!". Вона тицяє в нього пальцем і запитує:
- Ви Утьосов?
- Так, - здивовано каже він.
Тоді жінка повертається в темряву і кричить:
- Яша! Яша! Йди сюди!
З темряви виринає хлопчик років восьми, і мати каже йому:
- Яша, дивись, - це Утьосов. Поки ти виростеш, він вже помре. Дивись зараз!
Леонід Йосипович дуже любив Одессу. Місто, в якому він народився, і яке завжди був в його серці. Як він сам говорив: "Як хочете, можете робити зі мною що завгодно, а я наполягаю: Одеса - найкраще місто в світі!"
Звернення Леоніда Утьосова до одеситів, записане в січні 1982 року, за 2 місяці до відходу з життя:
"Друзі мої одесити!
Привіт, мої земляки, море рідне під блакитним небом! Як я хочу стояти на сцені перед вами! Бачити ваші очі, тепло посмішок, радість в очах з приводу нашої зустрічі. Як був би я щасливий... І, думаю, доставив би вам радість, у всякому разі, хотів би цього всім серцем. Ось я сиджу зараз і згадую: ціле життя пройшло, величезне життя, як туман. Все, що було, наче й не було, все, чого не було, як, нібито, було. Були й успіх, і мрії, і хвилювання. Були падіння, невдачі змінювали удачі. Зараз згадую, радію і плачу, плачу. Не бачу вас, всю дорогу мені Одесу. Цих близьких мені вулиць не бачу, цієї дороги, якою ходив до школи. Від цього величезна туга. Я пам'ятаю, коли їхав з Одеси, написав такий вірш:
Прощай, прощай, Одесса-мама!
Мне не забыть твой чудный вид!
Как море Черное упрямо
Волнами бьет о твой гранит…
Твоих садов и парков гамма,
Где юность вся моя текла.
Прощай, прощай, Одесса-мама,
Спасибо, что меня ты родила.
Я кажу: "Одеса-мама". Так про неї ми говорили в дитинстві. Ми відчували Одесу як рідну матір. Я думаю, що і ви її так відчуваєте, тому що Одеса була мамою, є і буде нашою мамою. Прощай, прощай, Одеса-мама! Може, ми з тобою коли-небудь зустрінемося. Привіт вам, дорогі одесити! Всього вам доброго, найдобрішого! Нехай над вами буде завжди блакитне, спокійне і мирне небо!
Завжди ваш, Льодя Утьосов..."
