З усіх боків і від усіх лунає багато запитань: "Де вакцини? Коли ми зможемо щепити наших дітей?" При цьому паралельно розгортається кампанія по дискредитації вакцинації від поліомієліту з наявними якісними та ефективними вакцинами. Що ж призвело до кризи?
Антивакцинальна кампанія, яка розпочалася у 2009 році, у поєднанні з хронічним недофінансуванням Національної програми імунізації, що складав в середньому 25-30% від потреби на рік – призвели до того, що кількість дітей, щеплених від інфекційних хвороб, неухильно зменшувалась, а робити необхідні для безперебійного проведення вакцинації запаси вакцин було неможливо.
Процес виробництва вакцин – особливий процес. До 40% часу займає контроль якості, а тривалість виробництва деяких вакцин сягає 1,5-2 роки!
Тому лише якісне планування та довготермінові контракти з виробниками – чого Україна була позбавлена в останні роки – є запорукою стабільного забезпечення вакцинами.
Вакцини не виробляють "про запас", навмання, про всяк випадок. Їх виробляють чітко згідно із конкретною кількістю замовлення.
Плюс сьогодні ситуація на світовому ринку вакцин не проста.
Наприклад, у світі існує дефіцит вакцини з ацелюлярним кашлюковим компонентом через обмежене виробництво та збільшений попит (ревакцинації проти кашлюку вводяться дітям дошкільного віку, школярам, дорослим, вагітним, тим, хто контактує з немовлятами).
Україна, як споживач, представляє дуже незначний сегмент ринку споживання цієї вакцини.
Крім того, існує ще й законодавча зарегульованість, тривала повторна перереєстрація препаратів. Скажімо, у деяких препаратів закінчився термін дії реєстрації, а окремі види вакцин не зареєстровані в Україні – відтак потрібен час, аби згідно з вітчизняним законодавством виконати усі процедури.
Закупівлі багатьох імунобіологічних препаратів в останні декілька років проводилися нерегулярно. І виробники вакцин, які вели бізнес в Україні, йшли на серйозні ризики, резервуючи кількість вакцин, яка могла бути і не закупленою.
Додайте російських виробників, з якими Україна співпрацювали багато років – адже власного виробництва практично немає – і з якими розірвала стосунки з початку військових дій в Криму та Донбасі.
Тому Україна сьогодні потрапила у пастку, яку сама собі облаштовувала впродовж багатьох років: виробники не розуміли, скільки, коли і які вакцини країна закупить, і чи закупить взагалі – а невеликі партії, які залишалися у приватному секторі, закінчилися.
За таких умов команда МОЗ відмовилась погоджуватися на чергове латання дірок, що траплялося з року в рік – і зважилася на злам самої системи закупівель.
Так, у 2015 році сталася безпрецедентно прозора, але ризикована у плані швидкого забезпечення препаратами подія: передача державних закупівель, зокрема, імунобіологічних препаратів – міжнародним організаціям, у даному випадку Дитячому фонду ООН (ЮНІСЕФ) та ПРООН.
ЮНІСЕФ проводить глобальні тендери, про результати яких звітує перед ООН та урядами різних країн. Відтак, тендерні процедури Дитячого фонду є абсолютно прозорими та відкритими. Оскільки ЮНІСЕФ в рамках глобальних тендерів закуповує продукцію у великих обсягах, це дозволяє значно знизити її вартість.
Головна ціль, яку переслідує фонд – забезпечення високого рівня охоплення вакцинацією в кожній з країн, з якими він співпрацює. На глобальному рівні сьогодні ЮНІСЕФ постачає вакцини для 60% дітей усього світу.
Докорінні зміни в системі, зацементованій, викарбуваній здебільшого ще за радянським зразком – це кропітка робота, що часто спричиняє гальмування звичних процесів та викликає важкий спротив старих схем та людей, які ці схеми обслуговують.
Утім, можна сподіватися, що вже до кінця березня–початку квітня ЮНІСЕФ забезпечить Україну деякими вакцинами – наприклад, КПК (проти кору, краснухи та паротиту).
Далі почнуться поставки інших вакцин для планової вакцинації.
Крім того, починаючи з цього року, через ЮНІСЕФ укладатимуться довготермінові контракти, а не на рік, аби надалі не було перебоїв з постачанням вакцин.
Україна, яка випала із глобального ринку вакцин, має нарешті знову включитися в цю динамічну систему і зайняти там свою нішу.
Ігор Перегінець, заступник Міністра охорони здоров’я, спеціально для УП.Життя
