Коли у Кремля закінчаться гроші

У Росії завжди будь-яка економічна криза набуває географічного виміру. Так відбувається тому, що економіка дуже централізована: всі гроші йдуть з Москви. Це такий принцип організації політичного простору - нехай райони залишатимуться біднішими, проте залежними. Самі регіони мало що можуть заробити. Саме тому у нас менше 10 регіонів-донорів і, відповідно, з 85 суб'єктів федерації мінімум 76 - це реципієнти, що в тій чи іншій мірі отримують дотації від федерального центру. Тому, звичайно, вони мусять дивитися в рот Кремлю. Що і роблять. - Пише російський політолог Дмитро Орєшкін для Апостроф

Більше половини регіонів у переддефолтному або навіть дефолтному стані
Але якщо у Кремля закінчаться гроші, то місцева влада зазнає подвійного стресу. З одного боку, Кремль вимагає від них виконання якихось соціальних зобов'язань, у тому числі тих обіцянок, які Путін роздавав у 2012 році, а з іншого боку - грошей-то немає. Більше половини регіонів у переддефолтному або навіть дефолтному стані. Тому місцевому керівництву доводиться якось пояснювати це своєму населенню.


По великому рахунку, у цьому є своя логіка, але вона мультиплікується: "ми тут страждаємо, а Москва живе як сир у маслі за наш рахунок". Це не зовсім вірно, але для людей це вже значення не має, їм треба когось призначити винним. Ось вони такого винуватого вбачають у Москві.

Тому, теоретично, кожен регіон починає нервувати і схильний звинувачувати Москву. Але треба мати на увазі, що і в Російській Федерації, і в Радянському Союзі в останню чергу починають звинувачувати Москву найдепресивніші регіони, тому що вони найсильніше залежать від дотацій. Коли розпадався СРСР, найбільше претензій до Москви було у прибалтів, досить просунутих в економічному сенсі.

Зараз непогано почуваються регіони, які можуть збільшувати видобуток нафти, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, тому що з`явилася ніша на місці витісненого імпорту - українського, турецького і так далі, також регіони, що пов'язані з військово-промисловим комплексом, бо Путін дуже багато виділяє з бюджету на оборону і, що найцікавіше, цей бюджет не ріжеться. Тому всі, хто виробляє військову техніку, кризи поки не відчувають.

Що стосується конкретно Чечні, то вона на 80 % дотаційна, тому останнє, що робитиме, - боротиметься за економічний суверенітет. Їй це зовсім невигідно. Теоретично, є нафта, яку можна видобувати, але у неї для цього немає ресурсу, їй набагато простіше і вигідніше отримувати гроші з Москви. Але ситуація складніша: Кадиров, дійсно, створив фактично, суверенну державу, яка має своє право, свою економіку, хоч і дотаційну, він домігся того, що його фактично не контролюють. З центру ніхто не сміє просити звіт про те, як він витрачає гроші. А Кадиров їх витрачає так, як йому зручно. Він добре влаштувався. Але говорити про те, що він готовий до відділення, - смішно.

Що стосується решти регіонів: на рівні розмов деякі місцеві начальники крутять пальцем біля скроні і кажуть, що Москва з глузду з`їхала. Ну а що вони можуть ще зробити? Грошей у них немає, а Москва їм сильно не дає. Просити-то вони можуть скільки завгодно, але якщо будуть виступати - це може означати кінець їхньої політичної кар'єри.


Так що це все поки сфера пропагандистських міркувань. Хоча сама по собі система вертикальної та унітарної путінської влади дуже жорстка, вона недостатньо адаптивна, створює потенційні ризики розпаду. Якщо ситуація в економіці не налагодиться, і якщо не можна буде знову купувати лояльність регіонів за рахунок дотаційного забеспечення їх, то рано чи пізно Кремлю буде висловлена ​​претензія: "що ж ви, панове?"

А дійсно, що робити губернаторам? Їм треба відповідати, а грошей для цього немає. І немає можливості самим заробити, бо ініціатива жорстко контролюється Москвою. З іншого боку - вони самі не надто ініціативні, бо перебувають у рамках системи регіональної корупційної скупки лояльності: їм дають бюджет, вони їм розпоряджаються, і Кремль крізь пальці дивиться на їхню діяльність у регіоні. Всіх все влаштовує.

Матеріал : gazeta.ua