Історія переходу на українську від кримського татарина

Я ріс у російськомовному середовищі, в Сімферополі. Завжди приваблювала українська мова своєю мелодійністю й гармонійністю. Інколи спілкувався з друзями, але виходило трохи вимушено через брак розмовної практики.

Марина Корнева
Автор Марина Корнева - Журналіст
2 хв читання

Переїхавши рік тому до Львова, я одразу перейшов на українську й російською спілкуюсь тільки з кримськими друзями. Тут, натрапляючи на російську, все одно розмовляю солов’їною, бо мову треба берегти. Берегти – значить і розвивати.

Важко усвідомлювати, що носіям української здебільшого байдуже на красу мови й вони псують її запозиченнями – не надто вдалими – з російської або польської. Називають це діалектом, хоча від справжньої ґвари мало вже що залишилось, здебільшого це погані кальки з російської. В Криму я часто боровся за чистоту російської мови, виправляючи наголос і сміючись із невідшліфованих запозичень.

Тут, на Галичині, мені інколи просто шкода мови. Почувши “Самий кращий”, “віддихати”, “слишати”, хочеться просто замовчати навік або не спілкуватися з тою людиною, але замість того я купую собі правопис або якусь книжку українською й продовжую розвиватись. За власні помилки в вимові та орфографії мені прикро як першокласнику, і я дійсно не розумію людей, які читають тільки пости в “Підслухано у Львові” або інших спільнотах “вконтакті” і звідти надихаються чистотою української мови.

Я шалений прихильник солов’їної і захищатиму її до скону.

Esken Zova

Поділитися статтею
Журналіст
Журналіст InfoKava. Пише про актуальні події в Україні та світі.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *