Разом з іншими людьми, які були звільнені в процесі обміну полоненими, на свободу з підвалів "ДНР" вийшов і вчений Ігор Козловський. Вона дав перше інтерв'ю.
Вчений-релігієзнавець Ігор Козловський пробув у полоні у бойовиків «ДНР» майже два роки. Щоб не збожеволіти, він займався йогою і думав про учнів та Україні. Про це він розповів в першому за майже два роки інтерв'ю, повідомляє ТСН.
Журналістів Козловський зустрів в палаті київської лікарні охайним і одягненим в чисту сорочку, яку приніс син Олександр. Це інтерв'ю стало першим після того, як його в січні 2016 року в центрі Донецька схопили бойовики і звинуватили в проукраїнській позиції.
«Майже всі залишив там. І книги - їх багато дуже, їх не вивезти. І ті, що писав там, залишив тим, хто там досі.
Хлопці читають там, кажуть - їм допомагає, - починає він, але відразу ж додає, що найголовніше вивіз з собою.
Найважливіше - спогади. Вони всі в голові. Взагалі там є традиція, щоб нічого не брати з місць позбавлення волі».
Не збожеволіти в донецькій в'язниці йому допомогли вправи з йоги та усвідомлення підтримки з боку вільної України, а на звинувачення в тому, що всі його учні за Україну, він відповів своїм катам, що від цього щасливий. Вчений майже два роки просидів у підвалах псевдореспубліки.
Козловський зізнався, що література за гратами сприймається інакше, ніж у вільному житті.
«Більшість звичайних людей працюють, у них немає часу, щоб читати літературу або займатися собою. А там змушені - або ти можеш зійти з розуму, або ти розвиваєшся. Тому література, нормальне спілкування відіграють важливу роль, щоб людина не збожеволіла. Тому що є величезний психологічний тиск і моральний тиск. По-перше - це умови перебування. Якщо людина перебуває «на підвалах» або в маленьких камерах - там немає нормального спілкування, необхідного людям. А тут підвали СІЗО, в яких в радянські часи містили тих, хто засуджений до смертної кари. Потім тих, хто відбуває довічне покарання, і нас там всіх тримали. Там і зараз тримають багато людей, особливо незгодних з подіями, які там відбуваються. У колоніях там ситуація трохи краща, хоча і не завжди. У 97-й колонії, де були наші військові, говорили, важкі умови. Де був я - легше», - пояснив учений.
За його словами, в незаконному утриманні він познайомився з цікавими людьми.
«Було дуже багато знайомств. Люди, які перебували в таких умовах, підтримують один одного, і, думаю, далі також будуть підтримувати. І з місцевими, і з тими, хто воював з того боку «ополченцями», і з нашими хлопцями - з тими, хто вийшов на свободу. У нас така братська підтримка. Якщо аналізувати, то більшість тих, хто починав в 2014-15 роках воювати, зараз в колоніях. За різними статтями. Більшість - за сфальсифікованими звинуваченнями, щось підкинули, наприклад, або дійсно за скоєні злочини - грабіж, крадіжки. Здається, це політика. Таке враження складається, хоча не можу сказати достовірно. Ніби навмисне переписування історії. Так буває в історії - коли революція відбувається, а потім знищуються ті, хто її робив. Це ми бачимо ще від Французької революції. Будь-які події, навіть сепаратистські, мають такий же сценарій», - пояснив учений.
Козловський вважає, що місцеві не дуже задоволені тим, що відбувається на окупованій території Донбасу.
«Багато хто з них сумують за часами, коли були в Україні. Вони не можуть сказати про це відкрито, це вже розцінюється як пропаганда і підтримка України, хоча ці люди можуть бути і не проукраїнськими. Просто звичайні люди, які живуть своїм життям і хочуть, щоб воно було таким, як раніше. Зараз у них таких умов немає, і вони сумують за звичайними речам. Наприклад, за українськими продуктами або за часами, коли не було комендантської години, за спокійною ситуацією. Є люди, які хотіли б, щоб повернулася Україна, але вони так чи інакше брали участь у якихось подіях. Навіть якщо не воювали, але є побоювання, що прийде Україна, і вони опиняться за гратами. Тому вони сподіваються, що буде амністія, і буде все спокійно», - розповів звільнений заручник.
Про себе Козловський також повідомив, що на нього персонального тиску не чинили.
«Ще від початку, коли це були «підвали», мені відразу сказали - ви людина зріла, переконувати в чомусь вас не будемо, знаємо вашу проукраїнську позицію, ви її демонструєте, ми не будемо вас переконувати, час витрачати. Сказати, що саме на мене був психологічний тиск - так важко сказати. Можу сказати, що в колонії нормально ставилися і враховували мою позицію. Говорили - ми поза політикою тут, це просто режим, в якому ми всі перебуваємо», - розповів він.
Наслідком, на думку професора, стало порівняно лояльне ставлення до нього з боку наглядачів.
«Не дозволяли мати телефон, щоб у мене не було зв'язку з Україною. Менше у мене було можливостей спілкуватися з колом засуджених, які там є, щоб менше було впливу. Хто до мене підходив, я завжди ділився, допомагав. Мені дозволяли мати свій режим - не дуже ранній підйом. Я підтримував себе фізично - займався вправами, дихальними практиками. Був свій розпорядок вживання їжі. Писав, є рукописи, навіть вірші писав. Там є телевізори, дивитися дозволяли. Українських каналів там майже немає. Російські або місцеві канали. Я дивився їх, як дослідник, щоб зрозуміти механізм впливу на людей, інформаційної війни. Цей механізм простий, прості методи маніпулювання свідомістю. Якщо немає іншого продукту, люди їдять цей продукт», - зізнався він.
Козловський додав, що володів інформацією про підтримку України.
«Так, я знав, що відбувається, мені передавали. Знав, що така у мене підтримка сильна в Україні. І я вдячний всім: і засобам масової інформації, і Вакарчуку, і Джамалі, і президенту, і Геращенко Ірині - всім я вдячний. Мене підтримували всі, і мені передавали з України і їжу, і інше, і учні передавали», - пояснив учений.
У той же час він усвідомлює, що так легко було не всім.
«Коли я поїхав вже в колонію, мені розповіли, що чоловік, який був поруч там «на СІЗО», повісився. При тому, що звинувачення були надумані - він просто здавав квартиру людині, якого звинуватили в шпигунстві. Йому сказали, що за це дадуть довічне, і він повісився. Такі випадки є, хтось не витримує і ламається», - констатував професор.
Козловський додав, що страшно було тільки спочатку.
«Особливо на самому початку, коли привезли "на підвал», і ти не розумієш, що відбувається. А ще коли там залишається дитина твоя - це страшно. Але не за себе, за рідних», - пояснив він.
Свого хворого сина він сподівається побачити в кінці тижня, коли закінчаться всі обстеження: «У нього 31-го день народження, у нас таке подвійне свято».
Козловський також поділився планами на подальше вільне життя.
«Є величезні плани і наукові, і викладацькі. Треба працювати, а також звільняти тих, хто залишився там, це також і наша задача. Треба робити Україну щасливою. Треба вчити людей любити. Любов - не тільки емоція, це і робота величезна, яка дається не відразу. Так, я запитував, за що мені така доля і навіщо мені такий досвід. Відповіді я не знаю, мабуть так повинно бути», - зізнався він.
Вчений упевнений, що всі війни закінчуються.
«Люди втомилися. І ми втомилися, і вони втомилися. Треба починати діалог. Там йде діалог - політичний, а треба розмовляти з людьми. На громадському рівні. Знаходити щось спільне, ми повинні це робити», - каже професор.
За його словами, йому вдавалося спілкуватися і переконувати людей в Донецьку.
«Одне із звинувачень, які мені говорили там в «МГБ», що всі мої учні чомусь проукраїнські. Це дивно для регіону, і що вони не виїхали, залишилися і виступали з позиції України», - пояснив він і додав, що відповів на цей закид просто: «Я щасливий».
Нагадаємо, 27 грудня в Краматорську (Донецька обл.) Колону автобусів зі звільненими в рамках обміну між Києвом і «ЛДНР» українцями зустрів президент України Петро Порошенко. Близько 22:00 всіх звільнених доставили в аеропорт Харкова.
