Окупований Донбас до моменту свого повернення буде зовсім не таким, яким ми його запам'ятали в 2013-му.
Донецьк і Луганськ вже не будуть промисловими центрами. Ті, хто виїхав з нього – навряд чи повернуться. Ми за звичкою називаємо їх «донеччанами» і «луганчанами», але треба бути чесними: це нові кияни, львів'яни, одесити і харків'яни. Ще рік тому за статистикою 40% виїхавших не мали наміру їхати додому навіть у разі повернення Донбасу. І з кожним місяців цей відсоток буде лише зростати. Тому що діти, робота, соціальні зв'язки та інше «пускання коріння».
Індустріальний потенціал регіону спиляний на металобрухт, вивезений до Росії або просто знищений війною. І тут теж треба бути чесними: сам по собі Київ ніколи б не зважився претендувати на лаври Маргарет Тетчер, яка знайшла в собі сміливість закрити збиткові британські шахти в середині 80-х років. Якби не війна – радянський індустріальний монстр продовжував би жити у всій своїй неефективно-монументальній пишності. За Київ всю брудну роботу зробила Москва, знищила одні підприємства і вивезла інші.
Промисловість скінчилася. Значна частина населення виїхала. Ті, кого називали «донецькими елітами» - маргіналізовані, так само як і їхній порядок. Доля регіону буде залежати виключно від Києва. І найкраще, що може зробити столиця – придумати стратегію поведінки з територіями, які опинилися полем бою. Щоб потім цю стратегію нав'язати регіону.
І точно таку ж політику доведеться готувати і по Криму.
Павло Казарін
журналіст, оглядач
