Всі подробиці подій, що розгортаються вже чотири доби поспіль на адмінкордоні материкової України та окупованого Криму, знає досить обмежене коло осіб – кількасот людей у військовому керівництві РФ та в Кремлі.
Але навіть наявної публічної інформації достатньо для аналізу та висновків.
І, на щастя, ситуація не настільки трагічна, як йдеться у дописах багатьох блогерів.
Звичайно, цей текст також є суб’єктивним, з ним також можна сперечатися, та "Європейська правда" вирішила поділитися своїми спостереженнями та аналітикою. Справа читача – вирішувати, чи є аргументи переконливими.
Перш за все, не погоджуся із тими, хто бачить у сьогоднішніх подіях частину довгої гри та спланованої багатоходовки РФ щодо нападу на Україну. І ось чому.
За всіма ознаками нинішні дії РФ більше схожі на реактивні, аніж на проактивні.
Тобто можна зі значною впевненістю стверджувати, ми не є свідками події, які планувалися Москвою заздалегідь.
Найкращий доказ цього - тривале мовчання Росії та втрата нею часу, і разом з ним – найвагоміших козирів.
Щоби довести це, достатньо в деталях пригадати та проаналізувати історію новітнього конфлікту.
Отже, в ніч з 6 на 7 серпня росіяни нібито знешкодили українську ДРГ, тієї ж ночі на адмінкордоні з окупованим Кримом з боку РФ розпочалися незрозумілі військові маневри, був зупинений весь рух через кордон, жодних коментарів чи пояснень з боку РФ не було.
І лише 10 серпня ключові російські інформканали, включно з президентом Путіним, почали синхронно говорити про українську деверсіно-розвідувальну групу (ДРГ).
Це не може мати іншого пояснення, окрім одного: насправді РФ шукала публічну версію події, не маючи її три дня тому.
Це повністю виключає російські офіційні пояснення про нібито "спецоперацію із затриманні української ДРГ".
Швидше за все, сталося ЧП з російського боку (вже є версія про дезертирів); очевидно, воно включало загибель російських військових (і тепер дуже кортить "списати" втрат на Київ). Але це не було частиною плану з виправдання агресії.
Нині чимало колег та експертів наводять історичні аналогії. Згадують про "Гляйвицький інцидент", коли Німеччина інсценувала напад Польщі на себе, щоби "у відповідь" розпочати окупацію Польщі. Мовляв, Росія нині готує той самий сценарій.
Але ці аналогії не витримують критики.
Навіщо потрібні такі інсценування? Лише для того, щоби публічно виправдати свої дії, відвести звинувачення в агресії.
Перш за все – для виправдання контр нападу на світовій арені. Фашистська Німеччина у 1939 році "нападала на себе" саме для цього, і після 31 серпня німці витратили купу зусиль, щоби приспати протести інших країн, щоби довести до свту міф про те, що агресори – не вони, а поляки.
Росія вже втратила можливість йти цим шляхом. Перш за все – через чотириденну затримку.
Нині немає жодних шансів, що світ повірить в казку про українську ДРГ. Зеро, нуль. І не варто недооцінювати російську дипслужбу – там чудово це розуміють.
Немає навіть найменших ознак того, що росіяни готують докази для Заходу, нехай навіть фальфифіковані. Де відео "випадкових свідків", де дописи в соцмережах, датовані 7 серпня? Їх немає. Без цих та інших доказів Кремлю ніхто не повірить – навіть якщо не брати до уваги дотальну недовіру до слів Путіна, яка є нині за Заході.
Є ще один напрямок пропаганди – донести казку про "українського агресора" до своїх, власних громадян, щоби виправдати агресію в їх очах. А для європейців придумати щось інше, згодом.
Ця версія також не видається логічною.
Росіян не варто додатково переконувати в тому, що "укры-фашисты" і що Україну треба силоміць "примусити до миру". Пропаганда вже давно донесла цю тезу до простих громадян РФ. Грунт готовий, такі кожтовні та складні спецоперації для його обробки вже просто не є потрібними.
Звісно, жоден аналітик не здатен зазирнути в думки до Путіна.
Виключати, що він справді готує масштабний напад на Україну, також не варто.
Але ця підготовка, якщо й має місце, то не пов’язана з останніми кримськими подіями.
Набагато більше значення тут мають регулярні обстріли на Донбасі та внутрішньополітичні чвари, яки щедро підживлюються з Кремля.
То ж можна з впевненістю стверджувати, що кримське загострення – це історія створена соту для внутрішнього споживання. Історія прикриття для реальних проблем з російським військом.
А не історія того, як росіяни готували в Криму новий "Гляйвиций інцидент" та початок нової Світової війни.
Але навіть наявної публічної інформації достатньо для аналізу та висновків.
І, на щастя, ситуація не настільки трагічна, як йдеться у дописах багатьох блогерів.
Звичайно, цей текст також є суб’єктивним, з ним також можна сперечатися, та "Європейська правда" вирішила поділитися своїми спостереженнями та аналітикою. Справа читача – вирішувати, чи є аргументи переконливими.
Перш за все, не погоджуся із тими, хто бачить у сьогоднішніх подіях частину довгої гри та спланованої багатоходовки РФ щодо нападу на Україну. І ось чому.
За всіма ознаками нинішні дії РФ більше схожі на реактивні, аніж на проактивні.
Тобто можна зі значною впевненістю стверджувати, ми не є свідками події, які планувалися Москвою заздалегідь.
Найкращий доказ цього - тривале мовчання Росії та втрата нею часу, і разом з ним – найвагоміших козирів.
Щоби довести це, достатньо в деталях пригадати та проаналізувати історію новітнього конфлікту.
Отже, в ніч з 6 на 7 серпня росіяни нібито знешкодили українську ДРГ, тієї ж ночі на адмінкордоні з окупованим Кримом з боку РФ розпочалися незрозумілі військові маневри, був зупинений весь рух через кордон, жодних коментарів чи пояснень з боку РФ не було.
І лише 10 серпня ключові російські інформканали, включно з президентом Путіним, почали синхронно говорити про українську деверсіно-розвідувальну групу (ДРГ).
Це не може мати іншого пояснення, окрім одного: насправді РФ шукала публічну версію події, не маючи її три дня тому.
Це повністю виключає російські офіційні пояснення про нібито "спецоперацію із затриманні української ДРГ".
Швидше за все, сталося ЧП з російського боку (вже є версія про дезертирів); очевидно, воно включало загибель російських військових (і тепер дуже кортить "списати" втрат на Київ). Але це не було частиною плану з виправдання агресії.
Нині чимало колег та експертів наводять історичні аналогії. Згадують про "Гляйвицький інцидент", коли Німеччина інсценувала напад Польщі на себе, щоби "у відповідь" розпочати окупацію Польщі. Мовляв, Росія нині готує той самий сценарій.
Але ці аналогії не витримують критики.
Навіщо потрібні такі інсценування? Лише для того, щоби публічно виправдати свої дії, відвести звинувачення в агресії.
Перш за все – для виправдання контр нападу на світовій арені. Фашистська Німеччина у 1939 році "нападала на себе" саме для цього, і після 31 серпня німці витратили купу зусиль, щоби приспати протести інших країн, щоби довести до свту міф про те, що агресори – не вони, а поляки.
Росія вже втратила можливість йти цим шляхом. Перш за все – через чотириденну затримку.
Нині немає жодних шансів, що світ повірить в казку про українську ДРГ. Зеро, нуль. І не варто недооцінювати російську дипслужбу – там чудово це розуміють.
Немає навіть найменших ознак того, що росіяни готують докази для Заходу, нехай навіть фальфифіковані. Де відео "випадкових свідків", де дописи в соцмережах, датовані 7 серпня? Їх немає. Без цих та інших доказів Кремлю ніхто не повірить – навіть якщо не брати до уваги дотальну недовіру до слів Путіна, яка є нині за Заході.
Є ще один напрямок пропаганди – донести казку про "українського агресора" до своїх, власних громадян, щоби виправдати агресію в їх очах. А для європейців придумати щось інше, згодом.
Ця версія також не видається логічною.
Росіян не варто додатково переконувати в тому, що "укры-фашисты" і що Україну треба силоміць "примусити до миру". Пропаганда вже давно донесла цю тезу до простих громадян РФ. Грунт готовий, такі кожтовні та складні спецоперації для його обробки вже просто не є потрібними.
Звісно, жоден аналітик не здатен зазирнути в думки до Путіна.
Виключати, що він справді готує масштабний напад на Україну, також не варто.
Але ця підготовка, якщо й має місце, то не пов’язана з останніми кримськими подіями.
Набагато більше значення тут мають регулярні обстріли на Донбасі та внутрішньополітичні чвари, яки щедро підживлюються з Кремля.
То ж можна з впевненістю стверджувати, що кримське загострення – це історія створена соту для внутрішнього споживання. Історія прикриття для реальних проблем з російським військом.
А не історія того, як росіяни готували в Криму новий "Гляйвиций інцидент" та початок нової Світової війни.
Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"
редактор "Європейської правди"
За матеріалами eurointegration
