Дике поле Донбасу. Де ще Путін поставить підніжку Україні

Тепер Донбас - це Придністров'я-2. Територія без статусу, без перспектив, без держави і без економіки

Конфлікт на сході України фактично заморожений, реінтеграції цих земель до складу України чекати не варто. Це називається сецесія або - що більш точно - ірредентизм (від'єднання території від однієї держави і приєднання до іншої).

Конфлікт у Донбасі - не перший і не останній подібного роду. Дроблення територіального каркаса - закономірний світовий процес. Скажімо, до Першої світової війни в Європі існувало всього 15 держав, п'ять з яких - найбільші світові імперії (починаючи від британської на заході, і закінчуючи російської на сході). Перед Другою світовою вже було 30 держав, а зараз (ще через одне покоління) - близько 60.

Причому на сьогоднішній день ніхто не може назвати точну кількість європейських країн. Візьмемо, приміром, Північний Кіпр. Ця держава чи ні? Ніким, крім Туреччини, він офіційно не визнаний. Або Абхазія. Ця держава або не держава? Те ж можна сказати і про Придністров'я, яке вважає себе державою, але ніким офіційно не визнано. Схожа ситуація і з Нагірним Карабахом.

У всіх перерахованих випадках держава не визнає відокремилися від нього території. Так, Азербайджан вважає, що Карабах був, є і буде його законною землею. У той же час, Вірменія наполягає на тому, що здавна він був заселений вірменами, і тому є вірменської територією. У результаті регіон ніким не визнаний і переживає глибоку економічну депресію. Але війни немає - конфлікт підморожений. Це ж стосується і Абхазії: Грузія відділення не визнає, і по можливості блокує невизнану республіку. Росія її офіційно визнала, однак радості від цього мало, адже вона висить на утриманні російського бюджету.

Путіну важливо скрізь, де це можливо, ставити Україну підніжки

Північний Кіпр існує в його нинішньому невизнаному статусі вже майже 50 років. Живуть якось, хоча й кепсько (як мінімум, в порівнянні з грецькою частиною острова).

У цей же список додався Крим - яскравий випадок ірредентизму, оскільки він відійшов від однієї країни до іншої. Донбас - це, скоріше, сепаратизм і сецесія. Там, звичайно, теж кричали про своє прагнення стати частиною Росії, проте у Путіна немає ні ресурсів, ні бажання брати собі на шию цю територію.

Думаю, що розвиток подій піде за відомим сценарієм. Порошенко з Яценюком будуть вимовляти патріотичні промови про те, що російським Крим ми не визнаємо і повернемо його до складу України. Тим не менш, для цього немає реальних ресурсів, як у Греції немає сил воювати з Туреччиною заради маленького шматочка території. Якщо Порошенко виявиться великим патріотом і вирішить рушити в Крим, то його зупинить Захід. Причому відразу ж. Українська економіка сильно залежить від європейських грошових потоків: трохи він рушить, як Європа ці потоки обріже.

Тому він буде стрясати повітря патріотичною риторикою і говорити, що «ми ніколи не поступимося», але всі будуть приймати це як факт, як очевидну реальність. Це ж стосується і Путіна. Якби він міг просунутися вперед, прочистити сухопутний коридор до Криму, то він, звичайно ж, зробив би це. Але українська армія вже вміє стріляти, чого не можна було сказати півтора роки тому. Вона очистилася від гебешників, які працювали на Луб'янку. Європа і решта світу готові до подібного кроку Путіна, і за ним відразу ж підуть жорсткі економічні санкції. Крім того, напевно, підуть і військові санкції (дадуть українській стороні зброя).

Путін чимало втратив в інформаційному плані, заробивши імідж агресора. Посилився функціональне тиск. В цілому загальна сума витрат для Путіна буде вище, ніж радість від розширення цієї самої зони контролю в Донбасі. Він на це не піде. Не тому, що підписав Мінськ-2, а тому що просто немає ресурсів і витрати від цього просування занадто великі.

Війни, як відомо, закінчуються не тому, що нададуть воювати, а тому що ресурси виснажуються.

Якщо вони закінчилися у однієї сторони, то війну програла вона. Сучасні війни найчастіше завершуються тим, що ресурси закінчуються в обох сторін. Вони знаходять якусь лінію поділу, не визнають і продовжують з цим жити.

Так що це Придністров'ї-2. Територія без статусу, без перспектив, без держави і без економіки. Моя формулювання про те, що військове перетягування Донбасу неминуче закінчиться мирним перепіхіваніем, збулася. Хто буде платити за розбитий посуд? Там живе 3 млн осіб, з них 1 млн - це пенсіонери. Путін вважає за краще, щоб за неї платив Порошенко, і навпаки. При цьому тепер, після війни, донбаська публіка ніколи не буде прихильником Києва. У війни є своя логіка. Навіщо Порошенко брати на свої плечі цей баласт, абсолютно незрозуміло.

Путіну, так чи інакше, доведеться платити за Донбас, але помірно. Йому зручніше тримати цю територію формально в рамках України, але використовувати її для того, щоб різними методами заважати Україні побудувати якусь осудну економіку.

Якщо Україні вдасться це зробити, для Путіна це означатиме найтяжчу поразку. В Україні у кожного другого росіянина або рідня, або знайомі. Якщо Україна зможе показати, що більша слов'янська країна може увійти в європейську систему цінностей, і там почнеться економічне зростання (як, наприклад, це було у Польщі, Чехії, Латвії, Литві і т. Д.), То це буде найсильнішим ударом по путінським уявленням про вертикалі.

Виходячи з цього, в мирному змаганні Путіну важливо скрізь, де можна, ставити Україну підніжки. У військовому змаганні можна говорити за допомогою пропаганди, що ми перемогли, що ми не дали Донецьк знищити. При цьому для путінського режиму набагато вигідніше утримувати цей регіон як нікого «дикого поля», з якого можуть проскакувати диверсійні групи, якісь ідеологічні угруповання і т. Д. Плюс завжди можна спровокувати початок локального конфлікту, щоб життя медом не здавалося.

Це буде постійно тліючий конфлікт, де в будь-який момент можна прошурхотіли кочергою і влаштувати Україні веселе життя. Найприкріше, що все це було передбачувано.