Світові війни, між іншим, саме так і починаються.
З особистих політичних амбіцій, вдалих (як здається їх авторам) тактичних імпровізацій, великих геополітичних фантазій. Починаються в зимових і літніх резиденціях, під хорошу сервіровку, зі смаком. Все це дуже захоплююче і схоже на дороге казино, де кожен впевнений, що найрозумніший, та й пруху ніхто не відміняв!На всіх, однак, прухи не передбачено; амбіції одного разу обламуються іншими амбіціями, але сказавши "а" вже мусиш казати й "б".
Потім пролилася перша кров. Потім друга й третя. Уряди, щоб їх не з'їли власні співгромадяни, всієї державної тушею навалюються на патріотизм (що полягає, переважно, у розпалюванні ненависті до інших народів). Пропаганда зашкалює, детонуючи; кров, у своєму надлишку, починає кидатися в очі і литися рікою. Тактичні міркування і політичні підґрунтя забуваються, а в серці починає битися справжній попіл, і взаємна, вже виправдана пролитою кров'ю, ненависть народів піднімається з темної глибини, як цунамі.
І ось, до осені п'ятнадцятого року (тисяча дев'ятсот п'ятнадцятого, зрозуміло) ніхто вже не пам'ятає ні про якогось ерцгерцога Фердинанда, ні де знаходиться те Сараєво, нікого не шкребе взагалі анітрохи: не до того! Переорана снарядами Європа, лінія фронту, зустрічна патріотична істерика, переповнені могили і лазарети, загальна мобілізація, іприт, далі скрізь.
Тепер чекайте на відповідь: самолюбства в нас, либонь, більше, ніж мізків
Все це, звичайно, не для VIP-клієнтів геополітичного казино. У зимових і літніх резиденціях, в генеральних штабах сервірують як і раніше, і якість постачання не падає.
Потім, правда, вже як пощастить. Хтось із тих, хто влаштовував народам це задоволення, йде у відставку і сідає писати мемуари, що пояснюють, чому він завжди був правий, і як це все сталося само собою. А хтось вирушає на станцію Дно писати зречення від престолу — ну, і далі, знову-таки, скрізь.
Втім, навіщо про сімнадцятий рік? Це нетактовно і несвоєчасно: у нас же лише п'ятнадцятий поки що! Тим більше, і за графіком ми трохи відстаємо від минулого століття. Тільки розганяємося в бік катастрофи. Правда, кров ллється щосили, в тому числі й наша, російська... Поки що її можна порахувати з великою точністю: один льотчик, один піхотинець та двісті двадцять чотири особи з того борту "Когалимавіа", — але скоро почнемо округляти.
Почнемо, почнемо.
За великим рахунком, з минулого літа вже округляємо (чи як там звали цих псковських десантників, скільки їх було? — ніхто не пам'ятає, крім Льва Шлосберга? А це тільки верхівка айсберга).
Та це — минуле літо, а тепер Путіну взагалі нікуди подітися. Він, красень наш незмінний, мав на меті відновити сирійською крутизною власне, Донбасом пошкоджене, реноме — а йому з доброго дива обламали розкинуті пальці, ще й на очах у всього світу. (Він думав: турки не по-справжньому попереджають, що не треба літати над їхньою територією і бомбити союзників Туреччини, а вони, виявляється, по-справжньому! Зрадники, одне слово.)
Тепер чекайте на відповідь: самолюбства в нас, либонь, більше, ніж мізків. Он, вже ППО в Сирію підтягуємо, не кажучи про погром посольства. Патріотичне, бачте, піднесення. Тут ось жодних інновацій; це те, що доктор прописав ще в російсько-японську кампанію, перед Цусімою.
А по той бік лінії фронту теж, треба зауважити, не матір Тереза і не вірменський католікос; у них там своє національний піднесення і свої традиційні цінності, і вони вже всім стамбульським стадіоном виспівують "аллах акбар" під час хвилини мовчання по Парижу.
Водночас, що цікаво, входячи в блок НАТО.
А мірятися розмірами своїх "Тополь" з блоком НАТО — це нам сам бог велів, з часів Константинополя.
Чому він досі "Стамбул", до речі?
Загалом, мої вітання, дороге людство. Здається, ти знову приїхало. Гальма придумали боягузи, і вже хто-хто, а матінка-Росія (якій мирний час, як з'ясовується, взагалі не на користь) не впустить шанс на нову пригоду — на свій же багатостраждальний зад.
До купи з іншими, що, безсумнівно, тішить.
Віктор Шендерович - російський письменник-сатирик, теле- та радіоведучий, на НВ
