Але жителі Північного Пакистану знають, що це таке. До 1978 року вони були відрізані від основної частини країни через відсутність доріг і непередбачуваної гористої місцевості.
Лише обрані могли дозволити собі невеликий літак для приватних польотів. Для інших жителів регіону єдиною можливістю подорожувати і покинути батьківщину був гірський перевал в Равалпінді.
Лише в 1978 році було завершено будівництво шосе Капакорум і область отримала шанс на зв’язок з “цивілізацією”.
Однак, незважаючи на всі досягнення, місцевим жителям досі доводиться долати страшні підвісні мости, які простягаються над численними гірськими струмками і річками.
Найзнаменитішим і страшним неспроста є підвісний міст Хусаіні над річкою Хунза. Цьому мотузковому мосту вже не один десяток років, що позначилося на його стані. Вже при першому погляді помітно, що багатьох дощок не вистачає, а вітер легко розгойдує і так хитку конструкцію.
Незважаючи на свій ненадійний зовнішній вигляд, міст вважається безпечним. Туристи з різних країн використовують його, як атракціон на сміливість і спритність. До того ж, вони можуть насолодитися місцевими краєвидами. Не дивно, що з мосту відкривається приголомшливий вид на блакитні озера.
Самі місцеві жидели без страху щодня перетинають міст з великим вантажем і навіть худобою. Люди вірять, що міст отримав своє ім’я на честь Імама Хусейна не може принести бід.

