Є одна річ, яка відрізняє головні повітряні ворота країни аеропорт Бориспіль від усіх інших аеропортів світу. Вірніше, навіть не відрізняє, а шокує. Це таксисти, вони ж бомбили, вони ж грачі.
Будь-яка людина, яка прибула в Україну, пройшла паспортний контроль та забрала зі стрічки свій багаж, тут же потрапляє в обійми численних митників з недобрими особами. Вони чомусь направляють багаж прибуваючих на сканер і відчайдушно вишукують у своїх співгромадян зайвий одеколон або пляшку джину. Ось де контрабанда! Не сірий експорт спирту з держкомпаній, не волинський бурштин і не закарпатський “контрабас” у промисловому масштабі, а пасажири аеропорту Бориспіль з покупками та подарунками для друзів.
Перед тими, хто подолав цей бар’єр, відчиняються двері, і вони потрапляють у фойє аеропорту, в коридор з натовп приватних таксистів. Це незвичайний досвід для іноземця. Справа не в тому, що таксисти не говорять по-англійськи, справа в тому, що ці люди дуже наполегливо пропонують свої послуги. Причому, відрізнити іноземцю цих людей з легкою неголеністю в кепках та шкіряних куртках від албанських бандитів вкрай важко. У них немає автомобілів, які б вказували на те, що це взагалі таксі, у них немає лічильників. Зрозуміло, що ти переплачуєш, але не зрозуміло, скільки. Може вдвічі, а може втричі?
Бориспіль – взагалі, напевно, ледь не єдиний аеропорт, де я побував, і точно єдиний в Європі, де біля виходу немає черги з офіційних таксі. Де можна було б сісти на першу машину і доїхати до пункту призначення за стільки, скільки це коштує насправді. У Берліні, Варшаві, Сінгапурі – де завгодно – ви виходите, вас ніхто не смикає за руки, ви сідаєте в перше таксі і по лічильнику, без страху бути обдуреним, приїжджаєте в пункт призначення. У Шанхаї спеціальні люди організовують черги з туристів та машин – таксі прибувають в дев’ять смуг, все рухається швидко та безпроблемно.
Бориспіль суворий не тільки до іноземців, але і до своїх громадян. Будь-хто, хто викликав таксі по телефону, або той, кого забирає в аеропорту близька людина, стикається з іншою проблемою: в аеропорту Бориспіль неможливо під’їхати до виходу з терміналу – найближча смуга просто закрита і незрозуміло, для кого вона призначена.
У свій останній приїзд я спостерігав таку картину: сотні людей одягнені не по погоді, і часто з дітьми, проводять на вулиці довгі телефонні переговори з водіями, де ж ті повинні їх підібрати – блія віддаленого шлагбауму, чи біля ближнього. А коли домовляться, біжать з валізами туди. Ситуація ускладнюється тим, що новостворена поліція – напевно за законом – ганяє всіх зустрічаючих водіїв, хто припаркувався неподалік з включеною аварійкою.
У підсумку виїхати на офіційному таксі можна, зустрітися з будь-яким зустрічаючим складно, знайти його ще складніше. Все це найчастіше на холоді і з багажем.
Напевно жорсткий прийом в аеропорту Бориспіль – не найбільша проблема нинішньої України. Але з цього починається країна.
Відразу ж, як тільки ти спускаєшся на землю, для тебе розставляють пріоритети, хто тут головний – громадянин або хтось інший. Тобі дають зрозуміти: на тебе, чувак, нам наплювати.
Ну, а на туристів і поготів. – головний редактор НЧ Віталій Сич
