Сьогодні – День соборності України. Відзначається День соборності з 22 січня 1999 року – саме тоді президентом Кучмою був підписаний відповідний указ – дата поєднання Західноукраїнської республіки та Української республіки у 1919 році. До моменту незалежності України не святкувалася і не визнавалася, тому що учасники підписання цього документа були противниками Радянської влади.
Але історія – така справа, що сама береже свої надбання, і вони можуть нагадати про себе через десятиліття. Саме так відбулося з соборницькою ідеєю непростих часів революційного протистояння: після визнання України незалежною державою згадали і цю дату.
Нинішніх часів дата Злуки (саме вже слово означає з’єднання) набула нового важливого змісту. Суспільство повинно згадати, що для всіх нас існують цінності, які потребують бути вищим за політичні амбіції, вміти пересилювати свою зарозумілість, зуміти простягнути руку тому, хто мислить інакше – якщо це йде на користь державі і суспільству.
Сьогоднішня дата має символічне призначення і означає, що всі ми прагнемо до територіальної єдності, толерантного, тобто, терпимого, ставлення одне до одного, всі ми хочемо укріплення української державності, де б ми не жили – на заході чи на сході України. Це наша єдина ідея – для всіх, хто є сьогодні громадянином України. А іноді потрібно знайти в собі сили, щоб визнати це.
Щороку 22 січня ми відзначаємо у своїй історії знаменну історичну дату – об’єднання УНР і ЗУНР. Ця подія отримала в історії назву соборності України або Злуки всіх українських земель в єдину державу. На той час – початок 1919 року – розірвана між агресивними державами – Польщею, Румунією, більшовицькою Росією і Угорщиною – Україна потребувала територіальної єдності. Акт Злуки, який відбувся 22 січня 1919 року, народився не одним днем, цьому передували переговори. На початку грудня у місті Фастові (Київська область) було підписано попередній договір про об’єднання УНР і ЗУНР на партнерських умовах. 22 січня відбувся сам акт Злуки. На Софіївській площі, біля пам’ятника Богдану Хмельницькому і було проголошено цей акт і підписано документ.
Це так званий Універсал, який було підписано представниками двох делегацій УНР і ЗУНР. Під час обміну цими грамотами були присутні члени уряду – і Винниченко, і Петлюра, і Макаренко, і Швець, які були представниками Директорії. Всього делегація від УНР, Директорії налічувала 60 чоловік. Галицька делегація теж була присутня. Присутні були на площі кілька тисяч киян, тут же було і військо, навіть були представники іноземних держав.
Але об’єднання українських земель залишилося тільки на папері. Ні про яке об’єднання, зважаючи на умови того часу, не могло бути і мови. Десь приблизно через тиждень Трудовий Конгрес, який був законодавчим органом УНР, таки затвердив цей універсал, а Петлюра, разом зі своїм директоратом змушений був під натиском Червоної Армії відступати і опинився аж у Кам’янець-Подільському. Ну а за тих умов, в які вже на весну 1919 року потрапила Україна, коли з півночі насувалася Червона Армія, з півдня наступали білогвардійські війська Денікіна, а з заходу з поляками наступав Петлюра, дуже важко було зберегти якусь не тільки територіальну, але й політичну єдність. Тому це об’єднання мало політико-ідеологічний характер. Не були виправлені правові умови, та про них мова майже й не йшла. Воно не було ратифіковане. Наступні кроки, уже в правовому полі, передбачалися, але не відбулися.
Радянська історіографія протягом багатьох десятиріч не згадувала про акт Злуки і про соборність, а Директорія завжди згадувалася тільки в негативному або іронічному плані (Остап "Вишня" "Самостійна дірка": "У вагоні Директорія, під вагоном - територія..."). Так само негативно згадувалося про Винниченка, Петлюру - як про насильника і бандита-націоналіста, хоча він був дуже поміркований у цих питаннях.
22 січня – це дуже близько від іншої дати. Це не тільки дата Злуки, але й дата Переяславської Ради. Така історична збіжність. Але подальша "злука" , вже за радянської держави, була насильницькою - досить згадати так зване приєднання західноукраїнських земель у 1939 році.
Злука – це тісне, духовне єднання. І, перш, ніж говорити про злуку, треба зробити крок до соборності у своїй душі, крок злуки у своєму серці. Щоб кожний зрозумів, якщо ти не можеш зробити крок назустріч людині, яка не дуже розуміє тебе, то тоді ніякої злуки не буде. У нас різні ментальності, різні культури – лемків, бойків і тих, що живе на місці колишнього Дикого Поля – між нами дійсно є велика різниця. Але ми за духом єдині, ми - українці.
Ми всі повинні засвоїти урок мудрості, щоб з користю повернути свої сили Україні, використати наші вміння і мрії для того, щоб держава наша була сильною і демократично розвинутою. Сьогодні йде закладення фундаменту для тих, хто прийде пізніше. Тож, треба нам, а перш за все, політичним діячам найвищого ешелону влади, зробити так, щоб не проклинали нас майбутні покоління, а вважали такими, що зуміли залишити у спадок політкоректність і відповідальність, партнерство і державність – все, з чого починається і чим відзначається життя кожної країни.
З днем соборності вас, з днем Злуки у душах і серцях, шановні співгромадяни. Пошукайте у серці своїм відлуння давньої гордості за свою країну, згадайте про те, що всі ми – патріоти своєї держави і будемо живі тільки тоді, коли будемо єдині, коли будемо – разом.
Ваш Оглядач
