За роки незалежності України корупційна система влади залишилася незмінною й узаконеною – через інститут недоторканності. Судді, народні депутати й Президент України живуть ніби боги на Олімпі, розуміючи статус недоторканності як власне право на злочинність та безвідповідальність.
Очевидно, інститут недоторканності відміняти ніхто не буде, поки панує корупційна схема, де «всі з усіма пов’язані», а відповідальність чиновника і депутата перед Україною і народом є міфом. Час від часу з боку провладних політиків лунають популістські гасла проти депутатської недоторканності, які є, швидше, елементом передвиборчої кампанії, аніж правдою життя.
Кожен із гілок влади в Україні розуміє недоторканність по-своєму, очевидно, не розуміючи її сутності, як вона закладена в європейській історії політики та права.
Зокрема, у XVI столітті Палата громад англійського Парламенту визначила дві «свободи» у статусі депутата: «гарантована свобода слова» і свобода від арештів», яка обмежувалася відкриттям цивільної справи. З розвитком європейського парламентаризму ці свободи еволюцініонували в категорії: депутатського імунітету («звільнення від повинності, недоторканність») та депутатського індемнітету («захист від шкоди, забезпечення збереження»).
Недоторканність «не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер»; її призначення — «забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення [посадовою особою] своїх функцій» (з рішення Конституційного суду України у справі про депутатську недоторканність, від 27.10.1999 року).
Недоторканність не є «природнім правом» судді, народного депутата чи Президента України на «всесильність». А є юридичною підставою для ефективного (!!!) здійснення своїх функцій. Тобто, цей статус дає можливість особі діяти на благо (!) Держави. А якщо особа вчинила злочин, на шкоду Державі? Логічно, така особа має позбуватися статусу недоторканності!
Стаття 80 Конституції України гарантує недоторканність народним депутатам таким чином: «Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Тут ні словом не йдеться, що народні депутати мають право на вчинення злочинів, користуючись депутатською недоторканністю!
У 2015 році, за зверненням парламенту, Конституційний судУкраїни виніс рішення, в якому йдеться про те, що зняття недоторканності з суддів, депутатів та Президента України не є порушення прав та свобод, записаних в Основному Законі нашої держави! Тобто, недоторканність – не панацея, її можливо не лише обмежити, але й скасувати! Було би бажання! Але бажання, як видно, немає. Очевидно, бо «рильце в пушку» у «недоторканних»!
В умовах тотальної корупції на всіх гілках влади в Україні недоторканність Президента, депутатів та суддів фактично гарантувала їм можливість уникати будь-яких покарань за зловживання владою та корупційні дії. У свою чергу, це призвело до того, що особи, які мали проблеми у відносинах із законом, намагались будь-яким чином отримати депутатську недоторканність.
Отже, українська громада готова до корінних змін наскрізь прогнилої політичної системи, але до перемін не готові «елементи» цієї системи.
Українські націоналісти виступають за дійсне позбавлення суддів, парламентарів та Президента України статусу недоторканності!
З Національного маніфесту «Національного корпусу»: 9. Провести реальну люстрацію як докорінне очищення влади, посилити кримінальну відповідальність за вчинення корупційних дій. 10. Запровадити дієву процедуру імпічменту Президента та ухвалити закон про відкликання депутатів усіх рівнів, суддів та посадовців».
Ірина Боднар-Коваленко
azov.press
