18 червня у Києві відбувся черговий гей-парад. Як і минулого року, він супроводжувався безпрецедентними заходами безпеки. Аби купка збоченців та ідейних ліваків могла пройтися вулицями столиці, було залучено понад 6 тис. представників МВС. Металевим парканом та поліцейськими кордонами була очеплена значна територія: від оперного театру до площі Льва Толстого.
Все це створило численні незручності для сотень тисяч пересічних киян та гостей міста. Хтось не міг пройти чи проїхати звичним маршрутом. А для когось стало проблемою просто потрапити до себе додому. Трапилось кілька інцидентів із непропущеними каретами швидкої допомоги.
Додатковою проблемою для тисяч киян стало закриття двох станцій метро. Вони працювали лише для учасників гей-параду.
Таким чином звичайні кияни майже на добу перетворилися на людей другого сорту. Їх позбавили елементарного — права пересування.
Цинізму такій ситуації додавало те, що гей-парад проходив під назвою “Марш рівності”. Одним із його гасел було “Рівні права для всіх”.
Ситуація виявилася не просто цинічною. Вона показала суть впровадження ідеології ЛГБТ Адже ця ідеологія ставить за мету встановити над усім суспільством диктатуру інтересів хворої меншості. Те, що пережили кияни та гості столиці, чекає всю Україну. Лиш у значно більших масштабах.
Українці будуть позбавлені права публічно не погоджуватися з постулатами ідеології ЛГБТ Їм заборонятиметься виховувати дітей людьми з нормальними поглядами. Сьогодні дехто не вірить, що це трапиться. Але три-чотири роки тому мало хто вірив, що влада поставить інтереси кількох сотень збоченців вище, ніж інтереси десятків тисяч звичайних людей.
Небезпека дуже серйозна. І вона стане ще серйозною, якщо влада не отримає належної відсічі.
Анастасія Сердюк
azov.press
