Ми маємо більше обговорювати наші здобутки та перспективи і менше – шукати винних за прорахунки.
Таку думку на ТСН.Блоги висловив підприємець і громадський діяч Андрій Мацола
Схильність до песимізму – страшна річ. Психологи запевняють: оскільки віддавна людина заради виживання мусила більше зважати на небезпеки, ніж на принади життя, то й зараз пам'ять автоматично "фотографує" передусім неприємності та загрози.
Сучасне глобальне інформаційне суспільство насичує свідомість кожного з нас гігабайтами негативу, що може призвести до депресії або нудьги – яка, не забуваймо, є смертним гріхом. Якщо усвідомлено не робити "поправки на негатив", то, серед іншого, неможливо достовірно аналізувати минуле та, відповідно, планувати дії в майбутньому.
Я сам ніколи не належав до числа людей із так званим апріорі позитивним налаштуванням: посміхатись, що б не відбувалось. Як на мене, такий підхід віддає легким безумством. "Little bit crazy", – кажуть американці у такому випадку. Ця передмова потрібна, щоб пояснити мій фокус погляду на рік, що минає.
Йдеться не про бравурний оптимізм, а про суб'єктивну спробу занотувати наші, українські, перемоги в минулому році. І звернути увагу на те, що ми ці перемоги таки маємо.
Перемога перша – перехід до контрактної армії. Загалом в питаннях оборони за час україно-російської війни сталось кілька див – без найменшого перебільшення.
Перше диво сталось, власне, на початку 2014 року, коли Україну захистили добровольці.
Диво друге – реанімація Збройних сил у надзвичайно короткий строк та в надскладних фінансових умовах – припадає на рік 2015-й. І вже цього року, всупереч конфлікту на Донбасі, що досі триває, відбулась загальна демобілізація, фронт утримують самі контрактники-професіонали.
За два роки війни вдалось зробити те, на що не вистачило понад 20 років мирного часу. І це – перемога України.
Друга перемога – початок відродження на селі. Я багато їжджу у справах Україною, і саме цього року я зауважив, як суттєво змінився краєвид сільської місцевості. Зруйновані ферми, покинуті дитсадки, понурі клуби в стилі сталінського ампіру – усі ці звичні символи занепаду цього року почали зникати.
Ще на початку 2016-го стали помітними ознаки оновлення у віддалених селах. Та вже наприкінці року інфраструктурні зміни на селі стали тотальними: тож перемога децентралізації є незаперечною. В новоутворених громадах відроджуються дитячі садки, модернізуються школи, відкриваються фельдшерсько-акушерські пункти, одержують нове життя клуби і бібліотеки, понад те – реконструюються дороги і зводяться мости. Усього, за урядовими даними, у 2016 році було буквально реанімовано понад 750 об'єктів в селах, селищах та невеличких містах. На наступний рік заплановано – удвічі більше.
Перемога третя – це моральна перемога української церкви. Якщо зупинитись лише на зовнішньому аспекті, то очевидними є, принаймні, такі факти.
По-перше, українське суспільство саме 2016 року усвідомило, яку (далеко не парафіяльного масштабу) вагу має пастирське слово: як слово, сказане на захист України, так і слово тих суто формально "українських" архієреїв і священників, які своєю Батьківщиною вважають не Україну, а "Рускій мір". Але, гадаю, йдеться не лише про це – через війну в суспільстві відбулась масова переоцінка ролі Бога в нашому житті.
Ми пересвідчились, як речі духовні через свідомість, віру та волю роблять відбиток на речах цілком реальних – військовій обороні країни. Цей досвід, набутий ціною крові, безцінний.
Фактом є й те, що найвища державна влада чітко усвідомила значення української церкви для української держави й дієво долучилась до процесу визнання незалежності нашої Церкви світовим православ'ям. Звісно, обраний комплект цьогорічних перемог є цілком суб'єктивним. І, звісно, багато хто може із такою версією не погодитись.
Та це не головне. Головне, щоби ми більше обговорювали наші здобутки та перспективи поряд з одвічним пошуком винуватих за прорахунки. Адже контрактна армія стосується не лише призовників, зміни на селі, певно, важливі не лише для фермерів, як і національна духовність – справа не самих лише кліриків.
В досягненнях загальнонаціонального масштабу є внесок кожного з нас. І від цього нікуди не подінешся, бо ми, українці, уміємо перемагати.
