Більше 20 років тому Норвегія почала вкладати доходи від нафтовидобутку в спеціальний резервний фонд, який до вересня 2016 року досяг 882 мільярдів доларів і вдвічі перевищив ВВП країни. Тепер перед політиками стоїть питання, як можна витратити несподівано велику суму накопичень, але при цьому не розбалувати населення і не переступити через норми моралі.
Про це повідомляє журнал The Economist.
Звідки гроші?
Норвезький нафтовий (пенсійний фонд (Statens pensjonsfond utland, SPU) був створений в 1990 році як стабілізаційний резерв для майбутніх поколінь.
Тоді уряд країни почав вкладати прибуток від нафтовидобутку, який становить чверть всіх доходів Норвегії, в іноземні компанії, бізнес і облігації. На сьогоднішній день йому належать частки більш ніж дев'яти тисяч компаній по всьому світу, це більше 2% всіх зареєстрованих акцій на європейській біржі і більш 1% у всій світовій економіці. Найбільшу частку фонду становлять акції Nestle, Alphabet, Microsoft і Apple, а також державні облігації США, Німеччини і Японії.
На вересень 2016 року виручка від інвестицій склала 7,3 трильйона норвезьких крон (882 мільярда доларів), удвічі перевищивши ВВП країни і зробивши норвезький резервний фонд найбільшим у світі.
Економіка повинна бути економною
Незважаючи на надприбутки, гроші зі стабілізаційного фонду практично не витрачалися аж до початку 2016 року, коли його довелося «розкрити» через різке зниження цін на нафту. Деяку частину фонду використовували, щоб уникнути рецесії в країні.
Особливість резервного фонду Норвегії в тому, що уряд країни управляє ним виходячи з принципів ощадливості та прозорості. Будь-який громадянин може стежити за інвестиційним потоком в режимі онлайн. При цьому, незважаючи на величезний запас грошових коштів, бюджетні правила не дозволяють уряду витрачати з нього більше 4% від встановленого річного доходу. Основний капітал при цьому залишається недоторканним.
Як розповів колишній співробітник норвезького Мінфіну Мартін Сканке (Martin Skancke), що раніше займався наглядом за діяльністю фонду, довіра до контролю за витратами грунтується на принципах соціальної рівності та культурної однорідності населення. Економія коштів пов'язана з тим, що багато сільських районів країни ще пам'ятають бідність, яка панувала в країні два покоління тому.
Збирати не можна витратити
Як пише Economist, менталітет норвежців останнім часом став змінюватися, і громадяни країни, з яких 5,2 мільйона осіб є найбільш заможними людьми в світі, вже не бояться виставляти багатство напоказ. Багато людей молодше 50 років при цьому взагалі не знають, що країна колись жила в бідності.
Тому деяка частина громадян почала висловлюватися за те, що пора б почати витрачати більше грошей, накопичених у резервному фонді. Серед ініціаторів змін — антимігрантська «Партія прогресу». Свою вимогу збільшити витрати зі стабфонду вона обґрунтовує тим, що в Норвегію останнім часом прибуває дуже багато сирійських біженців, і економіка може не впоратися із збільшенням населення.
Однак думку представників даної партії не може вплинути на фінансові механізми в країні через малу частку представників у парламенті.
Затягнути ремінь за 882 мільярда
Хоча на початку 2016 у зв'язку з кризою з резервного фонду довелося вивести 45 мільярдів крон (близько 5,5 мільярдів доларів) на згладжування рецесії, цей факт не можна назвати довгостроковим трендом. Але деякі політичні діячі пропонують активніше використовувати перебуваючі у резерві кошти. Про це розповіло джерело, близьке до керівництва фонду.
Дуже складно мати багато грошей у приліжковій тумбочці, але при цьому продовжувати затягувати пояси.
Міністр фінансів Норвегії Інгве Слюнгстад (Yngve Slyngstad) заявив, що особисто він ніколи не відчував політичного тиску в питаннях використання резервного фонду. Хоча у деяких політиків на цей рахунок своя думка, якщо не в питаннях витрат, то в питаннях цільового використання.
На їхню думку, гроші фонду можна було б ширше вкладати в інвестиції, оскільки через консервативну політику резерв отримує занадто скромні доходи в доларовому еквіваленті (5,5% в рік, починаючи з 1998 року).
Про те, що гроші фонду можна було б використовувати менш економно, говорять не тільки норвезькі політики. Директор міжнародного консалтингового центру з питань економіки Re-Difine Соні Капур (Sony Kapoor), який є головним критиком норвезького нафтового фонду, заявив що надприбутки можна було б активніше вкладати в економіку країн, що розвиваються.
Захисники фонду, в свою чергу, відбивають його доводи тим, що в країнах практично немає інвестиційно привабливого бізнесу.
Моральні принципи не купиш
Ще одна значуща сторона питання, що викликає в Норвегії палкі суперечки — етичність інвестицій. Політики і місцеві громадські діячі запевняють, що етична сторона фінансових питань для демократичної країни повинна бути вище питань прибутку.
Виходячи з моральних принципів, фонд не інвестує гроші в компанії, що виробляють «сумнівний продукт»: наприклад тютюнові фабрики і збройові заводи, бізнес, який завдає шкоди екології або використовує дитячу працю. Тому близько 1% інвестиційного портфелю фонду є «зеленим».
Критики фонду вважають, що проектуючи ідею захисту навколишнього середовища на фондові інвестиції керівники фонду лукавлять. Інакше чому тоді чималу частину резервних прибутків вкладають в нафтову промисловість. Наприклад, «почесну» частку інвестиційного портфеля становлять активи нафтепромислової компанії Royal Dutch Shell, яка, по ідеї, завдає шкоди довкіллю.
Захисники інвестицій, у свою чергу, запевняють, що Норвегія вкладає в міжнародні паливно-енергетичні компанії не тільки свої гроші, але і свої цінності, схиляючи їх використовувати в роботі передові, екологічно чисті технології.
У раді керуючих фонду заявляють, що не проти викреслити з інвестиційного списку сотню-іншу компаній, що порушують етичну сторону бізнесу, і акціонери будуть не проти цього, але в деяких випадках інвестиційні питання вимагають компромісу.
Норвегія відома своєю турботою про екологію та навколишнє середовище. До 2025 року в країні планують заборонити продаж автомобілів з бензиновими і дизельними двигунами, а також Норвегія хоче стати першою державою, що відмовилася від імпорту продукції, пов'язаною з вирубкою дерев.
