Кожного тижня по моїй, дякувати Богу ще трохи лісній вулиці в Бучі – Інститутській, стабільно проходить 2 – 3 машини з щойно спиляним живим лісом. Це факт. Нелюдське торжество вбивства Природи, а значить, і нас із вами як її невід’ємної частини, – продовжується.
І повірте – мені як людині, що виросла серед цих вікових велетнів сосен та дубів, що непорушною стіною захищали нас все наше життя від вітрів, спеки, холоду, дарували нам свій п’янкий аромат чистого повітря, зачарованість ними, надзвичайно боляче спостерігати за їхніми ще такими свіжими трупами на причепі старої вантажівки.
Кожного такого разу світ навколо меркне, паморочиться в голові, серце болісно стискається в грудях і виникає непереборне бажання утнути щось радикальне. Щоб почули. Щоб прокинулись. Бо сприймати це інакше як регулярні планові похорони для мене стає неможливо.
Санкціоновані зверху похорони Лісу з моєї та вашої мовчазної згоди. За повної бездіяльності, а ще гірше – зацікавленості та безкарності тих, хто по закону зобов’язаний захищати, зберігати й примножувати.
Так було і в суботу 20-го серпня, коли приблизно об 11-ій ранку по моїй вулиці прогуркотів трактор “Беларусь”. На його причепі звалені одна на одну лежали порізані шматки сосен.
Мене надзвичайно вразив розмір їх діаметру спилу – більшість була сантиметрів 40 – 60, а з самого верху діаметр декількох з них сягав 70 – 80 см! Я вибіг на вулицю але затримати транспорт тоді мені не вдалося.
Та години через дві по вулиці протарахкотіла та сама вантажівка з черговою порцією свіжого лісу.
Це знову була жива сосна, і знову я не встиг їх зупинити.
Тільки третю машину, що йшла нагружена лісом, мені вдалося зупинити, та не вдалося затримати. Єдине, про що я дізнався, що ліс він вивозить з Гостомеля.
Через день, 22 серпня, у понеділок трактор “Беларус” знову працював і віз живий ліс по вулиці Інститутській. Цього разу я був налаштований рішуче не відпускати водія, поки не з’ясую усі деталі. Я зателефонував бучанським активістами і разом з ними ми поїхали переслідувати трактор. Пунктом призначення для деревини була приватна пилорама, що орендує частину території гаража Бучанської виправної колонії №85, район Баланівка, селища Гостомель.
Різали ж ліс, як з’ясувалося, на розі Варшавки і повороту на Гостомель. Місце вирубки змусило серце знову боляче стиснутись. На нас дивилися сотні живих ще свіжих пеньків сосен.
Дзижчала бензопилка, трактор навантажував нову партію на причіп, заметушилися, побачивши нас, працівники та їхні наглядачі.
Вони почали нам погрожувати, вимагати, щоб ми виміталися з їхньої ділянки. Та коли побачили, що не допомагає – почали різко комусь телефонувати, швиденько і організовано збирати свої знаряддя праці й тікати.
Ми зателефонували в прокуратуру, і коли на місці з’явився прокурор Ірпінської прокуратури Тарас Петрович, то робітників з їхніми наглядачами вже не було.
Невдовзі приїхали незадоволені тим, що їх на такі дрібниці викликають, поліцейські, прибула слідчо-оперативна група, з майором на чолі, почались стандартні і, як часто показує практика, безглузді і нікому непотрібні процедури.
Тим часом я вирішив пройтися й подивитися, що там далі в лісі.
Те що я побачив там, мене вжахнуло. Прямо посеред лісу, щоразу проїжджаючи повз який і дивлячись на нього з траси, я так щиро колись радів, що все ж не дозволили собі чиновники його вкрасти, величезна, гектари на 4, вирубана “під нуль” ділянка, огороджена парканом.
Навіщо? Не віриться, що на подібне здатні люди. Яка мати їх породила й як виховувала? Невже вчителі в школі вчили знищувати все, що є навкруги прекрасного? Чи з якого кола пекла вас сюди, в наш рідний край, занесло?
Виявляється, Гостомельський ліс – це фактично оптична ілюзія, обман зору. Там все вже в межових кілках з натягнутими по них шнурами. І якщо громада найближчим часом не стане на його захист – будуть у нас скоро в мальовничому і історично-курортно-рекреаційному Приірпінні Позняки з Осокорками.
Всі розуміють, що давно вже пора прощатися з епохою Великого і Тотального Дерибану та Свавілля в регіоні і їх вірними адептами, бандою тут, на місцях, яку очолюють міський голова Бучі Анатолій Федорук зі своєю сестрою Ларисою Федорук, міський голова Ірпеня Володимир Карплюк, селищний голова Гостомеля Юрій Прилипко і так далі. Але мало хто готовий до рішучих кроків і тривалого протистояння до повної перемоги.
Нам всім треба боротись за свою землю, за майбутнє своїх нащадків, бо це святий обов’язок кожного Громадянина! Хлопці на передовій, на Сході країни, щодня кров’ю підписуються під цими словами. Ми зобов’язані бути гідними їх самопожертви! Бо зараз ми – їхній тил.
Хочу нагадати, що ліс на території Гостомеля був незаконно переданий у комунальну власність Гостомельської селищної ради ще у 2004-му році. Тоді з проханням віддати ліс під дачні кооперативи до “Київлісу” звертався особисто Юрій Прилипко.
Щодо незаконного переведення цього лісу під забудову відкрите кримінальне провадження згідно ст. 364 ККУ за № 529 від 05 липня 2016 року та внесено відомості до ЄРДР за фактом незаконного відчуження посадовими особами Гостомельської селищної ради понад 60 га земель лісогосподарського призначення із земель державної форми власності до комунальної.
Гостомель
Юрій Єрмолаєв,
голова Бучанської міської організації ветеранів АТО,
Громада Приірпіння
