Випадок з життя. Є на Закарпатті один дитячий садок у небідному районі, та й сам по собі дуже хороший, усі прагнуть туди дітей віддати.
Так от, півроку тому директор садочка на батьківських зборах заявила, що ніяких подарунків і грошей брати не буде. До цього в індивідуальному порядку відмовлялася, але народ все несе, несе...
Спочатку несли гроші - не бере. Потім почали дарувати сертифікати на покупку в різних магазинах - повертає. Коробки з цукерками - теж відмовляється. У підсумку до чого додумалися - дарують букет квітів, а до кожного стебла прив'язують по цукерці. Типу, від квітів гріх відмовлятися, а кожну цукерку не будеш відривати і повертати.
Природно, все це робиться не з любові до конкретної людини, яка дбає про їхніх дітей, адже директор особисто ні про кого не піклується, в групах з дітьми не сидить, видатних педагогічних здібностей і душевної теплоти не проявляє. Вона - адміністратор.
Несуть тому, що століттями склалися чіткі уявлення про життя. Дітей в дитсадок чи школу віддають як заручників, які знаходяться під владою чужих людей, тому цих людей потрібно превентивно задобрювати, виплачуючи їм данину. Інакше як-небудь нашкодять, недогледять, та й просто будуть неприхильні.
Взяли в заручники - плати данину.
З пацієнтами лікарень те ж саме. Віддав хворого родича в лікарню - біжи превентивно задобрювати лікарів і медсестер.
З ув'язненими СІЗО і колоній те ж саме, але більш яскраво виражено і безальтернативно. Людину реально взяли в заручники, і якщо не будеш відносити данину - загнеться від недоїдання, нестерпних умов утримання, жорстокості адміністрації і хвороб. Розуміючи це, і я б відносив гроші в СІЗО, щоб врятувати життя людини - точно так само, як платять викуп терористам.
Але з директором дитсадка інша історія. Вона сама, виходячи зі своїх переконань, вперто відмовляється, але соціальна програма, завантажена ще в часи азіатчини, імперії і совка, працює як новенька. Та ще й постійно самооновлюється.
pauluskp.com
