Сьогодні виповнилося 180 років з дня народження великого українця - композитора Миколи Васильовича Лисенка. Війна не дала належним чином відзначити цей ювілей. Але ми всі тримаємо у серці його музику. Бо Лисенко - це Україна.
Микола Лисенко. Він міг би обрати музичну кар’єру в Німеччині, Франції або іншій країні – окрім рідної. Або взагалі стати вченим чи військовим – усі дані для цього були. Проте він обрав неперспективний на той час шлях українського композитора і музиканта. Він чудово знав іноземні мови – але свідомо обрав українську.
22 березня – день народження “гетьмана української музики” Миколи Лисенка (1842 – 1912) – композитора, музиканта, педагога, диригента. Його ім’я навіки стало відомим в Україні (назви вулиць, шкіл, інститутів…), без Лисенка неможливо уявити Києва. Наприклад, ідучи Ярославовим Валом, маємо знати: там була Музично-драматична школа Миколи Лисенка – за рівнем вищий навчальний заклад. Але який портрет самого митця?
Модний, харизматичний, але відданий своїй культурі. Європейський українець – український європеєць. Ерудит, надзвичайно темпераментний, ентузіаст. І його життя було пов’язано з одним іменем: обох його дружин звали Ольга. А імена, які асоціюються з ним самим, – це “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба”, навіть “Гамлет”… І навіть комічна дитяча опера “Коза-дереза”.
Не варто знову згадувати про музичну обдарованість нашого народу, але чому саме Микола Лисенко став унікальним? Адже грати і співати могли і можуть багато українців. А він став, кажучи сучасною мовою, менеджером, який просував нашу музику, а головне – створив зразки високого мистецтва, національну оперу. Тобто огранив діамант, зробивши музичне мистецтво професійним, а не просто грою і співом суто для себе чи під час обрядів. У нашій культурі з’явилася самодостатня постать, яка стала еталоном, як Бетховен чи Ференц Ліст. Якби не Микола Лисенко, не було б не лише нашої опери, а й інших творів.
Адже саме він створив музику для негласного гімну – “Молитва за Україну” (за радянського часу забороненого). Цей відомий вірш на слова Олександра Кониського починається словами “Боже великий, єдиний, / Нам Україну храни”. Публіка не змовляючись устає, коли виконують цей твір. А у греко-католицькій церкві “Молитву за Україну” співають після відправи. Також зі словами “Микола Лисенко” виникає асоціація: українські народні пісні. Менше знають про обробку духовних співів. Але йому належать музика і на теми зарубіжної класики – наприклад, увертюра до “Гамлета”. А ще – саме завдяки Лисенку маємо сьогодні ту форму концерту, до якої звикли.
Його можна порівняти з Моцартом, бо теж рано виявив здібності до музики, мати навчила сина грати на роялі, батько теж усіляко розвивав, а перший музичний твір Микола Лисенко написав у дев’ять років. Український Моцарт, який, вирісши, не обмежився музикою.
Як особистість Микола Лисенко був дуже різноманітним. Наприклад, він міг би стати… ботаніком. Бо захистив дисертацію на тему “О половом размножении нитчатых водорослей”, ставши кандидатом природничих наук. Це ще раз підтверджує, що справжній митець має знати все. Але головне: Лисенка можна назвати і етнічним, і політичним українцем, бо себе як українську індивідуальність зліпив він сам.
Хоч і народився в сім’ї зі шляхетсько-козацьким корінням, мав славетних предків, успадкував од батьків талант (подружжя обожнювало музику і добре зналося на ній). І батько був україномовним, але мати, “смолянка” (випускниця Смольного інституту шляхетних дівчат) розмовляла з майбутнім композитором французькою, виховуючи сина як дворянина. Зрозуміло, що Лисенка орієнтували на високу кар’єру не в Україні.
Але вийшло інакше. Українцем його зробило читання віршів Тараса Шевченка – і так у 14 років Микола Лисенко усвідомив, що має творити рідною мовою. Адже нею можна являти шедеври – не гірші від французьких. Пізніше він створить багато музики на Кобзареві слова.
Не забуваймо, що 1876 р. вийшов сумнозвісний Емський указ, за яким заборонялося робити переклади українською мовою. А також – виконувати українські пісні в оригіналі (сьогодні, може, смішно, але народну пісню “Іди, іди, дощику” співали… французькою!) і писати над нотами слова “малороссийским наречием”. Дозволялося розмовляти, але на цьому – годі.
Але ж без культури мова вмирає. У контексті цього творіння рідної музики, ще й опери, було справжнім подвигом. Так само – складання “Словника української мови”, видання українських пісень, наукові розвідки народної етнографії… Це все – Микола Лисенко.
Лисенку довелося пережити смерть коханих жінок, дітей (на щастя, п’ятеро вижили й успадкували музичний талант). Ще й влада не дрімає, і спочатку українські заходи на честь Тараса Шевченка переносяться до Москви, а згодом виходить постанова про закриття “Київського українського клубу” (заснованого Лисенком). У постанові було сказано про притягнення членів цього клубу і самого Миколи Лисенка до суду “за протиурядову діяльність”. Від суду Лисенка врятував серцевий напад. За чотири дні композитора не стало. На похорон прибуло безліч народу, попри всі заборони. Зараз прах Миколи Лисенка – на Байковому цвинтарі.
Джерело: Український інтерес
І в ці ювілейні дні ворог - той самий, який забороняв півтора століття тому українську мову, знову винищує нас як націю і вбиває улюблене місто Лисенка _ Київ та й інші міста і села його співучої Батьківщини. Але ми виживемо, вистоїмо і знову співатимемо його славетні пісні, будемо ростити дітей і вчити їх наймелодійнішим мелодіям нашої Батьківщини - музиці Миколи Лисенка.
"Молитва за Україну" Миколи Лисенка на слова Олександра Кониського. Виконує Дзідзьо. Нехай нам допомагає наша музика.
