На первый взгляд, корнем новой волны вражды на Ближнем Востоке - между Израилем и частью Палестинской Автономии, сектором Газа - есть ожесточенные споры между израильтянами и палестинцами о том, кто имеет право на древние исторические земли Галилеи, Иудеи и Самарии, которые со II века имеют название Палестина. Но - только на первый.
У центрі Старого міста Єрусалиму лежить пагорб, відомий як Храмова гора. Саме тут розташовані стародавні єврейські храми ще часів біблійської Іудеї.
Мусульмани ж шанують цей пагорб як своє «Благородне святилище», бо там розташовані два святі місця ісламу – мечеть «Купол на скелі» й мечеть Аль-Акса, збудовані вже за часів панування тут мусульман, тобто більш ніж на 1000 років пізніше єврейськіх храмів.
Християни також шанують Єрусалим як місце, де, як вони вірять, проповідував, помер та воскрес Ісус Христос.
Так чиї ж це землі? Чия історія? І хто винен у кровавому конфлікті, що тягнеться десятиліттями?
Ізраїль
Згідно із Біблиєю, ці землі приблизно із XIII століття до н.е. були "визначені богом" для євреїв як їх "Земля Обітованна", саме тут знаходяться всі їх священні місця. З Х століття до н.е. тут утворюється Ізраїльське, а згодом Юдейське царство - відома римлянам Іудея.
Через сто років, приблизно із XII століття до н.е. у Середземноморському регіоні з'явився торговий мореплавний народ філістимляни (єгипетське - пелесет, прибульці, загадкові "народи моря"), що невідомо звідки прийшли, невідомо якої етнічної приналежності, але часто згадуються у Біблії та у єгипетських джерелах. Саме назва "філістимляни" згодом перетворилася на відоме нам "палестинці". Вони вміли виготовляти залізо, тому мали сильну армію. Їх торгівельні факторії під проводом Єгипту розташовувалися на березі Середземного моря, частково там, де зараз Сектор Гази та Ашкелон. Археологи стверджують, що ці міста виникли на базі попередніх поселень, вщент зруйнованих прибульцями. Вони підкорили навіть долину Йордану, воювали із євреями, навіть відібрали у останніх їх Ковчег Завіту. У Х столітті до н.е. їх розбив єврейській цар Давід, а у VII столітті до н. е. всі ці невеличкі держави підкорилися Вавілону. З тих часів про стародавніх палестинців не було чутно, у пам'яті народів залишилася лише сама назва невеличкої приморської території.
Натомість Іудея встояла. Євреї зберегли не тільки свою самоназву, а й відчуття єдності, а також частково й державність, хоча й під протекторатом більш впливових держав.
Палестина
У 135 році вже нашої ери, коли Іудея була провінцією Риму та повстала, римляни придушили бунт, заборонили евреям селитися у Єрусалимі та перейменували провінцію Іудею у Сирію Палестинську, чи просто Палестину. Але євреї звідси повністю ніколи не йшли та пам'ятали, що це земля, призначена їм богом.
Палестина з тих часів ніколи не була державою, ця назва закріпилася за землями, що послідовно входили до складу багатьох держав, як провінція чи область.
Після Риму тут хозяйнували перси, а згодом - християни-візантійці. У 640 році ці землі завоювали араби-мусульмани й наступні майже 1000 років Палестина багато разів переходила від мусульман до християн-візантійців, а згодом - до християн-хрестоносців. Згодом, у XVI столітті, на 400 років Палестина підпала пад Османську імперію.
А тим часом у Європі євреям жилося дуже важко. Їм постійно влаштовували погроми. У Німеччині та Австрії - писали антисемітські трактати. Юдофобія в Європі залишалася постійною загрозою для них. Тоді журналіст Теодор Герцль (1860 — 1904), єврей з Австро-Венгрії, вирішив: більше так тривати не може, євреям необхідна власна держава, де вони перестануть бути гнаною меншістю. У 1896 році він написав брошуру «Єврейська держава», де закликав світову спільноту допомогти єврейському народу знайти свою країну - бажано в Палестині. Через рік він створює Всесвітню сіоністську організацію (ВСО). Сіонізм - ідеологія повернення євреїв на історичну батьківщину і створення там держави. ВСО почала збирати гроші, щоб купити у Палестині землю для облаштування. Їй надали підтримку багаті європейські євреї (наприклад, Ротшильди).
Наприкінці XIX століття Палестина була бідною провінцією Османської імперії, земля тут належала в основному великим арабським феодалам, які здавали її в оренду селянам-фелахам. ВСО купувала землю у тих феодалів, після чого продавець і покупець ставили селян перед фактом: ви тут більше не живете. По суті, переселенці позбавляли фелахів дому та роботи, що викликало обурення. Для євреїв, що втікали у Палестину - Землю Ізраїльську (Ерец-Ісраель), - їх еміграція була поверненням додому, набуттям національного вогнища після сотень років принижень і утисків. При цьому вони намагалися робити все законно, з дотриманням правових норм того часу. Для арабів, що століттями жили на цій території, еміграція євреїв була вторгненням непрошених гостей з сумнівними правами й це викликало не просто обурення, але й ненависть.
Новітні держави Ізраїль та Палестина
Після поразки Османської імперії у Першій світовій війні, рішенням Ліги Націй, держави-переможці розділили частину турецьких територій. Сірія та Ліван відійшли Франції, а мандат Ліги Націй стосовно Палестини (Йордан, Юдея, Самарія, Сектор Гази) та Месопатамії (Ірак) - отримала Англія.
Через напружену обстановку в Європі між світовими війнами єврейська еміграція росла досить швидко. Ішув (єврейська громада в Палестині) до кінця 1930-х розрісся до 400 000 чоловік; в ньому з'явилися політичні партії, власні збройні організації, що існували на нелегальному становищі. Арабів було близько мільйона, і у них теж працювали воєнізовані формування.
Єврейська бригада британскої армії, набрана з палестинських євреїв
Напруга між арабами, що жили тут вже кілька століть, та євреями-переселенцями із Європи, стала настільки великою, що Британія врешті відмовилась від мандату Ліги Націй, бо не могла впоратися із ситуацією. А Ішув вимагав від світової спільноти створення своєї держави.
Євреї, що протестують проти британської адміністрації. 1939 р.
Після Другої світової війни ООН вирішила, що про єдину державу для євреїв і арабів не може йти мови - відразу почнеться різанина. Було прийнято рішення розділити територію британського мандата на дві держави: єврейську (площею 14,1 тис. Кв.км.) і арабську (11,1 тис. Кв.км.), що відповідали місцям з єврейською та арабською більшістю населення. Єрусалим, священне місто трьох релігій, оголошувався міжнародною зоною.
Ішув був згоден на такий план, араби ж і чути про нього не хотіли. «Палестина буде охоплена вогнем і кров'ю, якщо хоч яку-небудь її частину отримають євреї», - пообіцяв представник Вищого арабського комітету. І все ж ООН прийняла рішення: створення єврейської держави підтримали США і СРСР, дві ключові політичні сили післявоєнного часу. До того ж, після жахів Голокосту відмовити євреям у створенні національного вогнища було неможливо. ООН на Другій сесії своєї Генеральної Асамблеї 29 листопада 1947 року прийняла Резолюцію № 181 про план розділу Палестини на арабську та єврейську держави з наданням особливого статусу району Єрусалиму під керуванням ООН.
Палестинці не встигли проголосити свою державу. А Ізраїль зробив це 14 травня 1948 року. Але наступного дня до Ізраїлю вдерлися війська п'яти союзних арабських держав на чолі із Єгиптом, що мали на меті його знищення у зародку та "захисту арабського населення". Не дивлячись на таку навалу, Ізраїль встояв, правда, із допомогою США та світової спільноти. У липні 1949 року війна закінчилася, але територіальні конфлікти залишилися: арабську державу так і не створили. Більша частина території, виділена ООН під її створення, була розділена між Йорданією та Єгиптом та була в них під контролем аж до їх поразки у Шестиденній війні (1967), коли Ізраіль відвоював та окупував ці землі.
Ізраїль 2021 року
Анексія Ізраїлем Західного Берегу та Східного Єрусалиму не визнана на міжнародному рівні, але Ізраїль розглядає всю територію як свою, а Єрусалим - як свою вічну й неподільну столицю.
Нагадаємо, що у Ізраїлі проживає майже 10 млн людей: більша частина - євреї, але майже 2 млн - так звані ізраїльські араби.
Держава має одну з найпотужніших економік світу та одну з найсильніших армій. Євреї вважають також, що мають одну з найдавніших культур світу, потужну державницьку та релігійну традицію та вважають себе однією із тих спільнот, що найбільше вклали у світову цівілізацію в цілому.
Палестинська Автономія у 2021 році
Світовою спільнотою території Західного Берегу Йордану, Східного Єрусаліму та Сектору Гази наразі вважаються Палестинською Автономією, тобто - Палестинська держава, що все ще у процесі створення.
На Західному Березі (включно зі Східним Єрусалимом), що під контролем ФАТХ, зараз живе приблизно 3 млн арабів (палестинців) та майже 600 тисяч доволі агресивних ортодоксальних поселенців-евреїв і їх кількість, попри заборону з боку Ізраїлю та несприйняття з боку палестинців тільки зростає. Це посилює напругу у регіоні.
У Секторі Гази, що під контролем ХАМАС, - 54 х 12 км вздовж берега моря - живе 1,5 млн палестинців.
ФАТХ хоче, щоб на основі Палестинської Автономії була офіційно утворена держава Палестина, столицею якою став би Східний Єрусалим. ХАМАС хоче забрати під Палестину всю теріторію Західного Берегу та Ізраїлю.
ФАТХ - рух за національне визволення Палестини - головна партія Західного Берегу, що виступає за політичне урегулювання із Ізраїлем. Виступає проти тероризму. Зараз лідером ФАТХ та Президентом Палестинської Автономії є Махмуд Аббас.
ХАМАС - ісламський рух опору - контролює Сектор Гази. Частиною країн світу визнаний терористичною організацією, бо базує свою діяльність на терористичних актах та военному протистоянні Ізраїлю. Не визнає права Ізраїлю на існування та мирного врегулювання. Прагне створити державу Палестина на всій території колишньої підмандатної Палестини до утворення Ізраїлю. Стверджує про п'ять мільйонів силомиць вигнаних євреями із своїх домівок палестинців, що мають право повернутися на свою батьківщину. Не визнає ФАТХ та претендує на самочинне керування майбутньою державою. Вважає, що проблема в окупації й що збройний опір законний і відповідає всім міжнародним законам. Має досить потужну армію та озброєння. Фінансується з боку Ірану, Йорданії, Судану та країн Перської затоки. Допомагає їм також і Росія: поставляє зброю. Нещодавно представники ХАМАС їздили до Москви задля якихось домовленостей. Сумарний щорічний бюджет руху становить 30 млн доларів США. Третина цієї суми надходить від прихильників ХАМАС, що живуть у США та Європі.
Палестинська Автономія - одне з найбідніших частково визнаних державних утворень світу, що у значній мірі виживає за рахунок зовнішньої допомоги. До того ж Сектор Гази має обмежений доступ до зовнішнього світу через блокаду під проводом Ізраїлю і за підтримки Єгипту. Обидві країни пояснюють ці обмеження своїм занепокоєнням щодо питань безпеки через агресивний «Хамас».
Палестинці - це араби, за релігією - мусульмани-суніти. Вони не мають особливої етнічної, історичної та культурної ідентичності, бо є частиною ісламського арабського світу. Їх святині - це святині мусульмансько-арабського загалу. Вони не мають державницької історії, бо їх історія збігається із історією держав, до складу яких входили ці землі. Вони є палестинцями виключно за місцем проживання або за походженням від батьків, що проживали на теріторії Палестини до 1947 року. Є дуже сумнівна гіпотеза, що палестинські араби є нащадками корінних жителів Палестини, що проживали тут ще до заселення землі євреями у XIII столітті до нашої ери, тобто - ще до філістімлян, якв їх покорили та надали своє ім'я. Аргументів та доказів цієї гіпотези нема. Вона існує лише як бажання затвердити своє право на володіння цими землями. Не зафіксовано ані палестинської мови, ані літератури, ані культури як такової, ані бодай найменшого вкладу до скарбниці людства особисто палестинців.
Джеймс Паркес, один з фахівців з історії Палестини, заперечує віднесення палестинців до якогось одного певного народу, включаючи арабів. Він писав у книзі «Чия земля?», що "до 1914 основна частина населення Палестини не мала ніяких почуттів приналежності до чого-небудь більш суттєвого, ніж до свого села, клану або конфедерації кланів...". А більшість генетичних досліджень вказує на високу схожість між генами євреїв та палестинців.
Палестинці ненавидять євреїв, бо ті оселилися на землях, де останні кілька століть жили араби. Ненавидять, як представників європейської цівілізації, яка досить жорстоко хозяйнувала тут не одне десятиліття. Вони вважають євреїв провідниками інтересів імперіалізму, який несе Близькому Сходу тільки проблеми та заважає жити по своїм законам.
Як підсумок. У чому ж полягає палестинська "місія"
Коли розібрався у деталях, мотивах та історичних реаліях, стає зрозумілим, що стало приводом для загострення весною 2021 року. Але привід - не причина. Привід - виселення шести сімей, закриття якихось там святих воріт під час пандемії, неправильні дії полиціі - це деталі, важливі для конкретної людини, але не важливі для глобальної політики. Це все скоєне зацікавленими особами лише задля того, щоб розпочати "заваруху". А причина - зміни на політичній арені региону та світу, що дуже не подобаються ключовим ігрокам.
Ізраїлю нарешті вдалося розбити єдність арабського фронту: підписані договори про дружбу та співпрацю із Арабськими Эмиратами, Бахрейном, Суданом та Марокко. А ще раніше мирні угоди були підписані із Єгиптом та Йорданією. Це - початок прямого діалогу і зв'язків між цими країнами, що динамічно розвиваються. Це - трансформує Близький Схід, підвищує стабільність, безпеку та процвітання регіону. Але в той же час це - міняє приорітети та розклад сил. Це підриває плани арабського світу на знищення Ізраїлю, протистояння світовому імперіалізму та панування у своєму регіоні. І тому - саме арабам потрібно спровокувати новий конфлікт, розпалити вогнище нової війни, щоб звинуватити євреїв у геноциді арабів, а Європу із США у спробах примусити арабів до миру на їх умовах.
І ось вже ХАМАС випускає тисячі ракет у напрямку Тель-Авіва, а Ізраїль відповідає сотнями авіаударів по Газі. Це беспрецедентно, бо обстрілів такої сили з боку ХАМАСу ще не було.
І ось вже в єврейськіх містах спалахують сутички між євреями та ізраїльськими арабами. Арабами, що є громадянами Ізраїлю. Арабами, що живуть поряд. Між сусідами, від яких звично чекати допомоги, а зараз - можна чекати смерті. Це також беспрецедентно, бо ще не було такої гострої реакції від арабів, а по суті - від громадян Ізраїлю.
І ось вже збурено увесь світ, всі країни, де є палестинські біженці, друзі та прихільники палестинців чи арабів. Це дуже зручно, коли через конфлікт на Близькому Сході можна влаштувати бурхливі протести у Франції, в Італії, у Британії, у Німеччині. Й така бурхлива реакція по всьому світу - теж беспрецедентна. Так масово, злагоджено та жорстко палестинці, що проживають у різних країнах світу, ще не реагували.
І ось вже усі світові ЗМІ обговорюють нову війну, звинувачують якусь обрану за інтересами власників сторону, діляться на табори, звинувачують одне одного у підтримці "не тих"...
І ось (як підсумок особисто для нас) вже виявляється, що для росіян українці разом із ізраїльтянами - зрадники та фашисти, а палестинці з ХАМАСу - брати та друзі...
Тож, у чому таки місія арабів, що називають себе палестинцями?
Виходячи із наведених фактів, виглядає так, що місія - у дестабілізації регіону для задовільнення геополітичних інтересів арабсько-мусульманського світу. У протистоянні арабів-мусульман європейській цівілізації, до якої вони відносять й Ізраїль. Врешті решт - у знищенні Ізраїлю із його особистими інтересами та специфічним населенням. Тобто, палестинці та недобудована Палестина - дієвий інструмент регіональної та світової політики.
Й світ знову ділиться на тих, хто "з нами", й на тих, хто "проти нас".
А Росія, що підтримує ХАМАС, знову проти України...
Словом - приїхали!
Ні, звісно, Ізраїль і не білий, і не пухнастий.
Євреї дійсно вдерлися на територію, яку араби вважали своєю, та по хозяйські облаштувалися на ній. Вони настраждалися безхатьками, тому озброїлися до зубів та не збираються в котрий раз віддавати землю, яку тисячиліттями вважають своєю.
Араби їх за це ненавидять та жорстоко мстяться.
«Форпост імперіалізму - Ізраїль - буде скинутий в море», - обіцяв у свій час президент Єгипту Гамаль Абдель Насер. У 1964 році Ясір Арафат створює Організацію визволення Палестини (ООП). ООП поводилася як терористична організація, яка визнавала будь-які методи боротьби проти Ізраїлю: вбивство цивільних осіб, викрадення літаків, захоплення заручників, партизанські акції із території Йорданії. ЦАХАЛ не соромився влаштовувати відповідні каральні акції, тоді діставалося й Йорданії. А палестинці, що живуть на територіях, підконтрольних Ізраїлю, час від часу влаштовують інтефаду (масштабну громадянську акцію непокори), що виснажує євреїв та спонукає на жорстоку відповідь.
Так, євреї таки влаштовують апартеїд, бо будують державу за принципом "Ізраїль для євреїв!" Вони не надають всім палестинцям всіх прав, бо бачать, як ці права використовують ті, хто вже має громадянство Ізраїлю (а це майже 2 млн!), та живе поряд. Не надають, бо недовіряють. Бо розуміють, що арабський світ недружній та неласкавий до них. Бо ті араби, що мають ізраїльські паспорти, наприклад, не збираються виконувати обов'язок служити в армії та захищати свою країну. Вони у Ізраїлі як п'ята колона, що завжди готова встромити ніж у спину.
За резолюцією ООН, Ізраїль повинен дозволити арабським біженцям повернутися додому або компенсувати втрату майна. Ізраїль, однак, відмовляється це робити. Для ізраїльських політиків неприпустима сама думка про переселення ще майже п'яти млн палестинців з усього світу в їх державу. Біженці ж вимагають саме права на повернення в Ізраїль, бо за десятки років поневірянь стикалися з такою кількістю насильства (в Йорданії, Лівані, Сирії, інших країнах), що, на думку їхніх лідерів, заслуговують повернення додому на своїх умовах, або компенсації. Ізраїль не збирається забезпечувати ні те, ні інше, наполягаючи, що такі вимоги фактично нездійсненні. Бо не вони винні у тому, що палестинці стали біженцями, вони (наприклад, Голда Мейєр) майже благали їх залишитися та жити разом.
Ізраїльтяни розкинули над собою "залізні куполи" й безжально відповідають на такі ж безжальні обстріли із Сектору Гази. Бо розуміють: якщо дадуть слабину - не виживуть у тому оточенні і з тими сусідами, яких на цілком законній основі дала їм доля у вигляді Генассамблеї ООН.
Так, вони відчувають Палестинську Автономію як ракову пухлину на своєму тілі.
Це, звісно, обурює арабів. Бо для них ракова пухлина - саме Ізраїль.
Чи є вихід?
Чи може Ізраїль виконати умови арабів та допомогти їм у створенні своєї держави?
Чи може Ізраїль чи то взяти усіх біженців до себе, чи то виплатити їм компенсацію?
Чи можуть араби - Сірія, наприклад, чи Іран, можливо, - не просто пустити до себе палестинських біженців, а не знущатися із них, бо вони ж брати та родичі, чи можуть вони по справжньому інтегрувати біженців у своє суспільство, а Ізраїлю просто дати спокій?
Чи можуть трішки "подвинутися" Єгипет чи Йорданія, щоб надати палестинцям невеличку частину своїх великих теріторій задля миру та спокою у регіоні?
Чи може Єгипет, наприклад, зняти блокаду із Сектору Гази та надати можливість його мешканцям, і бойовикам ХАМАСу в тому числі, вільно переміщатися через кордон?
Чи можуть країни арабського світу (Іран, наприклад) та Росія припинити озброювати ХАМАС?
Чи можуть євреї здатися та повернутися із своїх вистражданих палестин до Європи, до США, до Росії?
Чи можуть США та Європа, щоб дати спокій палестинським арабам, кинути Ізраїль напризволяще та позабирати до себе розумних, винахідливих та роботящих євреїв, які до того ж іще й вправні воїни?
Чи можуть ті, хто ще пару століть тому, як стверджують фахівці, були ніякими не арабами, а простими собі євреями та християнами, кинути свої палестинські "завіхи", повернутися до єврейського коріння прийняти юдаїзм, який вже колись сповідували, та втихимиритися вже?
Чи можуть араби перестати мститися європейцям?
А чи можуть європейці визнати, що саме вони своїми колоніальними амбіціями, своєю жадібністю та цинізмом, вінні у багатьох проблемах Близького Сходу та й взагалі всього постколоніального світу?
А чи можна Храмову Гору об'явити заповідником дружби, єднання та любові?
От є така впевненість, що на всі ці важкі питання буде одна відповідь: "ні"...
Таке ж безваріантне "ні", яке, наприклад, стоїть між Азербайджаном та Арменією з приводу Карабаха.
Таке ж вперте "ні", що застрягло між Україною та Росією...
Таке ж глобальне "ні", що ядерною стіною стоїть між російським та, як кажуть у Росії, англо-саксонським світом, лідером якого є США...
Ну, ні так ні.
Тому й жалітися нема чого та нема й кому...
Ірина Шевченко, Ізюм, ІnfoКava
