Історія Києва: що було раніше на місці відомих будинків та парків. ФОТО

Київ весь час змінюється. Іноді на краще, іноді – на гірше. Там, де були сквери, зводять хмарочоси, а на місці пустирів розбивають вишукані парки. Про еволюцію найвідоміших об’єктів міста читайте у нашій статті.


У 1913 році на території Троїцького ринку були збудовані корпуси для Великої промислової виставки. У наступному році почалась Перша Світова війна, потім революція і громадянська війна і, коли Київ увійшов до СРСР разом з великою частиною сучасної України, від будинків з промислової виставки мало що залишилось. На початку 20-х років було вирішено спорудити на цій території стадіон. Але достатнього фінансування не було і спочатку тут зробили звичайне футбольне поле. У 1923 році (за іншими даними у 1924 році) відбулось його відкриття, проте до 1928 року тут майже не було лавок для вболівальників. Декілька трибун, кажуть, зробили з дерев’яних рештків Виставки.
Проте формат такого відкритого поля дозволяв проводити тут не тільки футбольні матчі, а й такі екзотичні турніри, як «живі шахи», де роль фігур виконують люди та навіть коні. Ще один відомий епізод: у 1928 році на святкуванні Дня фізкультурника на стадіоні дві тисячі спортсменів Києва своїми тілами створили величезну піраміду у вигляді п’ятикутної зірки.


Ще у другій половині 70-х років на місці хмарочосу «Гулівер» на Спортивній площі був сквер. Пізніше, у кінці 80-х тут спочатку побудували станцію метро «Палац спорту», а потім в середині 90-х, нове кільце трамваю, яке проіснувало близько п’яти років. Від скверу не залишилося ні сліду. Коли під час великого демонтажу трамвайного сполучення у 2001 році кільця не стало, вивільнилось місце для будівництва поряд з важливим транспортним вузлом. Перші проекти «Гуліверу» (щоправда, під іншою назвою) з’явились вже у 2002 році.


У 1903 році на місці сучасного кінотеатру «Україна» на вулиці Городецького, був споруджений так званий «Цирк Крутікова» у стилі модерн. Один з найгарніших будинків Києва на той час. Він належав відомому на всю Росію дресувальнику коней. На той час це був єдиний в Європі двоповерховий цирк, який міг вмістити одночасно 2000 глядачів. До того ж будівля цирку володіла унікальною акустикою і часто використовувалася для творчих вечорів та концертів.
У 1941 році будівлю підірвали, а в 1945 році розібрали аж до фундаменту, як таку, що не підлягає реставрації. 26 травня 1964 на цьому місці відбулося відкриття кінотеатру «Україна» – першого київського широкоформатного кінотеатру. Сучасний кінотеатр почав роботу після реконструкції у 2001 році.


У 1858 році генерал-губернатор Васильчиков дозволив євреям здійснювати публічну торгівлю щовівторка, щочетверга і щонеділі, і таким чином утворився популярний міський ринок, який діяв саме на Галицькій площі (тепер площа Перемоги), де нині розташований цирк.
Єврейський базар (скорочено «Євбаз») був розташований на перехресті кількох магістралей, недалеко від вокзалу, звався в путівниках Галицьким, а в просторіччі був відомий як Єврейський.
За міськими легендами, на Євбазі можна було купити практично що завгодно — від пиріжків з горохом і склянки горілки — до Золотої зірки Героя Радянського Союзу та вогнепальної зброї. Ринок був закритий та знесений наприкінці 1950-х років. А замість нього збудована нова площа Перемоги з великою будівлею київського Цирку.


У 1805 році на місці сучасного Українського дому (який будувався у 80-ті, як музей Леніна) був перший міський театр. Тоді Європейська площа називалась Театральною. У 1851 будівлю театру знесли, а в 1857 на її місці постав новенький готель «Європейський». Відповідно і площа стала називатись Європейською. Але недовго. У 1869 перейменували площу на Царську на честь імператора Олександра ІІ. На площі також був вхід у Царський сад та початок Олександрівського узвозу (зараз Володимирський узвіз). У радянський час площа стала називатися імені Третього Інтернаціоналу. У період німецької окупації міста її пропонували назвати площею ім. Гітлера, а після звільнення міста в 1944 році перейменували на «площу Сталіна». Нарешті в 1961 році вона була перейменована ще раз на «площу Ленінського Комсомолу», на назву, яка протрималася до розпаду СРСР.
Будівлю готелю ж планували знести і в 30-ті роки, і в 50-ті, але остаточно знесли лише у 1979 році, щоб її замінив музей Леніна, якому судилося стати Українським домом. На відміну від готелю, на Європейській площі збереглась будівля столичної філармонії, запроектована архітектором Володимиром Ніколаєвим, автором пам’ятника Богдану Хмельницькому та «Шоколадного будиночка».


У 1842 році добудовано «червоний корпус» університету Святого Володимира (зараз Університет ім. Т.Г Шевченка). Приблизно в той самий час, у 1840-ві роки, висаджено тополі та остаточно створено бульвар Шевченка. Але між бульваром і корпусом університету ще до 1890-го року, коли відкрився парк, було порожнє поле.
За однією з легенд, під час відвідин Києва у вересні 1876-го імператором Бразилії Доном Педру, він був здивований, що перед будівлею головного навчального закладу міста знаходиться дуже недоглянута територія. Іноземний монарх порадив генерал-губернатору Олександру Безаку зробити благоустрій цієї ділянки. На це поле до того часу приходили випасати корів.


За адресою вул. Артема (Січових Стрільців), 95 раніше стояв невеликий, вбудований в двоповерховий будинок, кінотеатр «Комунар». Відкритий він був ще у 1928 році під назвою «Сьоме Держкіно». У 1947 році був відновлений і отримав нову назву «Комунар». З тильного боку кінотеатру проходила трамвайна лінія.

Читайте на InfoKava: Як на тортах виглядають полотна відомих художників. ФОТО

Сильно на долю кінотеатру вплинув президент США Річард Ніксон. У 1972 році перед відвідуванням Києва президентом, старі будинки на вулиці Артема загородили високим зеленим парканом, а сам кінотеатр пофарбували у салатовий колір. Був план, що Ніксон відвідає інститут надтвердих матеріалів, розташований на Куренівці. Тому він мав поїхати вулицею Артема якраз повз «Комунар». Однак прибувши до Києва, Ніксон на Куренівку не поїхав. А кінотеатр закрили і пізніше знесли. Загородили це місце парканом і через десять років, до 1500-річчя Києва, на місці старого «Комунара» збудували велетенську модерністичну «Київську Русь».


Замість будинку з виходом зі станції метро «Площа Льва Толстого» та МакДональдсом, біля якого багато киян домовляються про зустрічі, раніше була триповерхова житлова будівля. Будинок за адресою вул. Велика Васильківська, 22, 1895-го року будівництва, в оригіналі був двоповерховим, але згодом добудований третій поверх. До знесення був відомий також, як приміщення ресторану “Кавказ”.
У 80-ті роки стара будівля знесена, а на її місці постав інженерний корпус Київського метрополітену за проектом архітектора Вадима Жежеріна. За його ж проектом побудований комплекс «Київ-Донбас» трохи вище по вулиці Льва Толстого, теж на місці знесеного дореволюційного будинку.
Інженерний корпус називають «мозковим центром» метрополітену. Тут зібрано декілька різних служб, які об’єднує одне: саме звідси відбувається оперативне управління метрополітеном та контроль руху поїздів. Тут приймаються рішення в разі виникнення позаштатних ситуацій.



На розі Хрещатика та вул. Богдана Хельницького раніше був маєток та прибутковий будинок, що належав київському купцю Якову Бернеру. Коли він володів будівлею, у частині приміщень розташовувався готель «Невський», у інших частинах – приватний історичний та науково-анатомічний музей, перукарня, тощо. Сам Бернер володів декількома будинками в центрі міста, зокрема, на розі вулиць Богдана Хмельницького та Володимирської, а також на бульварі Тараса Шевченка. Входив до складу комітету зі створення Київського політехнічного інституту. За деякими даними, саме Бернер першим вказав на Шулявку, як на можливе місце для будівництва інституту.
Отже, після Жовтневої революції та націоналізації будинка-попередника ЦУМу, його було знесено у 20-х роках і до середини 30-х ділянка стояла пустою. У 1939 році тут з’явився Центральний Універмаг, який було реконструйовано у 50-ті і зараз знову зачинено на реконструкцію. Оновлений ЦУМ відкриє свої двері у 2016 році.



Урочище відоме з давніх часів і називається так через професії ремісників, які працювали на цій території. Цікаво, що урочище збереглося і після відомої пожежі 1811 року на Подолі, коли майже усі будинки були спалені.
На цій території головними вулицями є Воздвиженська (за назвою Хрестовоздвиженської церкви поряд), Кожум’яцька та Дегтярна. При чому останні дві є одними з найдавніших на Подолі, і до початку 1980-х років зберігали первісне планування. З середини 70-х років мешканців стали відселяти, а місцевість поступово перетворювалася на пустир.
У 2000-х роках тут активізується будівництво «мікрорайону Воздвиженка», який після завершення довго стояв порожнім через проблеми з комунікаціями та підтопленням фундаментів. Замість ремісничого району тут постали будиночки, стилізовані під маєтки київської аристократії початку ХХ століття, які є більш характерними, наприклад, для столичних Липок. Однак після переїзду сюди ресторанів Діми Борисова, район почав оживати і зараз користується популярністю у киян. Зараз тут будують нові дев’ятиповерхівки, проти чого протестують мешканці малоповерхової забудови.

Источник: hmarochos.kiev.ua