Осіння депресія патріотів. Весняна була рік тому, після Майдану, коли ми, здавалося, перемогли, але до влади прийшли всі ті ж люди, котрі забрали Крим, і окупували Донбас.Навесні було простіше, зрозуміліше, очевидніше. Не вистачало солдатів, гармат, боєприпасів; не було елементарних речей. Зате, здавалося, формується нація, здатна протистояти агресії, і змінити країну.
Неймовірний душевний підйом, жертовність, готовність битися до кінця, менш ніж за рік загнані в рамки недільних телепрограм і сухих фронтових зведень. Говорити про війну вже немодно, ходити у формі ніяково, збирати гроші на допомогу армії ніби як нема чого. Війна закінчена.
Офіційні патріоти розливають шампанське, регіонали повертаються у владу, багато активістів - демобілізовані воїни та волонтери - освячують своєю участю вибори без вибору у відчайдушній спробі щось змінити. Або прилаштуватися до корита ...
У прифронтовій смузі процвітає корупція і військовий феодалізм місцевих командирів. В одному секторі військова прокуратура викриває пройдисвітів, в іншому - покриває найстрашніші злочини; на чиєму боці СБУ - взагалі ніколи не зрозумієш ...
Військова реформа ще не починалася, і навіть не озвучена. Волонтери все рідше їздять на фронт, журналісти теж, і суспільство втрачає неформальні зв'язки з армією, і можливості впливати на стан і розвиток Збройних сил. Суспільство втрачає інтерес до армії, і армія може знову перетворитися в закритий, нікому непотрібний інститут. Але не надовго...
Ненадовго, бо війна не закінчена. Кремль поставив активні бойові дії в Україні на паузу, щоб вирішити Сирійське питання, і послабити нашу волю до опору. Останнє у нього виходить краще, тому що внутрішній ворог - наші власні боягузтво, лінь, роз'єднаність - куди сильніше зовнішнього ворога.
