Є люди, які своїм, здавалося б, невеликим вкладом в суспільну історію, роблять більше, ніж інші державні діячі, полководці, літератори. Такі люди проживають своє звичайне життя, а історія вже готує їм місце в пам'яті поколінь.
Так можна сказати про поета Михайла Петренка, 200 років від дня народження якого відзначає Україна в цьому році. Ви скажете, що нічого не чули про цього поета - сучасника і практично ровесника Тараса Шевченка?
І будете неправі. Тому що не тільки знаєте його вірші, а й співаєте пісні, якими ці вірші стали. Просто вони так давно стали народними, що про автора не завжди згадують. А це несправедливо: людина, яка написала чудові слова, що стали піснями «Взяв би я бандуру ...», «Ходить буря по Осколу...», а головне, всенародно улюблену «Дивлюсь я на небо...», заслуговує на те, щоб його портрет був в музеях і згадували його не тільки в ювілеї.
Коли ми чуємо ці пісні, в кожному, в кому є хоча б крапля української крові, прокидається українець. Вони написані так, що серце стискається. У них все: біль душі, прагнення до недосяжного, гірка печаль.
Михайло Миколайович Петренко - поет, про якого ще належить багато чого дізнатися, хоча дослідники, і, в першу чергу, нащадки, зокрема, праправнук поета Олександр Петренко, свого часу сім'я Шептій, краєзнавці виконали величезну роботу, за що їм величезна подяка. Інакше б ми не дізналися стільки нових фактів про те, хто подарував світові такі чудові слова, що стали воістину безсмертними.
У 2012 році був придуманий і здійснюється досі біографічний проект «Ідентифікація Петренко», який допоміг пролити світло на багато фактів з життя поета і виправити багато домислів і помилок. Але, на жаль, не всі до цього прислухаються і продовжують тиражувати неточності. Знайомство з цим сайтом допоможе багатьом любителям української поезії поповнити свій літературний багаж, тим більше напередодні 200-річчя від дня народження поета.
Багато віршів Петренко треба згадувати тільки в поєднанні з музикою. Вони так стрімко пішли в народ і зайняли там своє міцне і улюблене місце, тому що сучасники Михайла Петренка надали їм душевність - мелодією і обробкою.
Знаменита народна пісня "Дивлюсь я на небо...» була опублікована вперше в 1841 році під назвою «Недоля». А пізніше перетворилася на прекрасну пісню. Музику до «Дивлюсь я на небо...» написала Людмила Александрова - сучасниця Михайла Петренка, український композитор, випускниця Варшавської консерваторії, дочка військового лікаря, відомого етнографа, автора лібрето до багатьох українських оперет Володимира Александрова. (Ще один відомий романс на музику Людмили Александрової - «Повій, вітре, на Вкраїну...») А чудове і дуже вдале аранжування пісні Петренка для голосу і фортепіано зробив також його сучасник, відомий український композитор, піаніст і педагог Володимир Заремба, чиє ім'я нині носить Хмельницьке музичне училище. Було це пізніше, але додало пісні новий колорит, і вона не просто пішла в народ, вона стала частиною його душі.
Як і годиться для геніального твору, сталася помилка в авторстві: в 1876 році хтось із редакторів поетичних збірок української поезії помилково приписав вірш «Дивлюсь я на небо...» Тарасові Шевченку, і ця помилка в різних виданнях існує донині. Дійсно, в альбомі Кобзаря був цей вірш - він власноруч переписав його туди - дуже подобався і відповідав його настрою. Але йому віно не належав, тому що був опублікований задовго до запису. Але помилка кочувала по виданням і концертам, і тільки більш пізні дослідження допомогли відновити справедливість. Але вже саме по собі те, що вірш приписали геніальному Кобзареві, показує рівень поезії Михайла Петренка.
Точна дата народження Михайла Петренка невідома - відомо тільки, що народився він у 1817 році, імовірно, в Слов'янську, тоді Ізюмської губернії. Так, тому самому Слов'янську, який захоплював «русскій мір», намагаючись довести, що це частина Росії. Але це спростовують навіть вірші Михайла Петренка, не кажучи вже про інші факти. Правда, достовірно невідомо, чи народився він там чи сім'я жила там в роки його дитинства. Але те, що значна частина життя поета пов'язана з цим містом, цього дослідники не заперечують.
Навчався Михайло Петренко на юридичному факультеті Харківського університету, служив по цьому відомству і обертався в освічених літературних колах. Хоча не знайдені його збірники (і невідомо, чи були вони за життя), а збережених віршів не так багато, явно його вірші були популярні за часів його молодості.
Портрета Михайла Петренка не збереглося, тому залишається тільки припускати, яким він міг бути - ліричним, строгим або поглибленим в себе. Але по представлених фотографіях його правнуків була здійснена реконструкція його образу: заслужений художник України А.Чередніченко написав портрет «Студент», який тепер вважається найбільш достовірним зображенням поета-романтика Михайла Петренка.
Він помер досить молодим - всього 45 років від роду. Похований в Лебедині (нині Сумська область), про що теж ведуться суперечки - чи це так. Але хоча це цікаво з дослідницької точки зору і факту достовірності, його доля, колиска і життя від початку до кінця була Україна. Його чудова українська пісня першою прозвучала в космосі, коли «Дивлюсь я на небо...» заспівав у космічному кораблі космонавт Павло Попович, його пісні продовжують звучати, а ми його пам'ятаємо. Незважаючи на те, що пройшло вже цілих двісті років.
©Олександрина Кругленко, InfoKava.
