Світовий банк прогнозує зростання економіки України у 2016 році на 1% - після скорочення на 12% в 2015 році. А в 2017 році нашій країні прогнозують економічне зростання на 2%. Про це йдеться в новій доповіді, яку Світовий банк представив нещодавно у Вашингтоні. Чи влаштовують нас такі низькі темпи зростання, і що робити, якщо не влаштовують?Україна є класичним прикладом країни, яка після розвалу СРСР в 1991 році, болісно шукає парадигму політичного і економічного розвитку. І ніяк не може її знайти. Я зараз говорю не про нашу владу, а про український народ. Всі владні структури складаються з людей, які були порівняно молодими в 1991 році. Вони сформували свою ідеологію і психологію в «бурхливих водах» рейдерських захоплень власності 1990-х років, тоді ж нажили собі статки і забезпечили економічний вплив, який тепер конвертували в політичний. Але ці люди абсолютно контрпродуктивні для сучасного розвитку нашої країни, оскільки для них розвиток України був і є нічим.
Свіжий приклад - поправка до закону про держбюджет, яка, як стверджують ЗМІ, зробила неможливим ухвалення європейського законодавства про вільний в'їзд українців в країни Шенгенської зони в 2016 році. Тобто, одна з тактичних цілей національного розвитку останнього Майдану, на якому пролилася кров простих українців, але не кров «еліт», була цинічно саботована людьми з влади (парламентської – вони ж теж влада). І практично ніхто цього не помітив у процесі затвердження відповідного закону. І тільки потім схаменулися.
Перейдемо до тих багатьох інтелектуалів, які дозволяють можновладцям творити (вже майже 25 років) свавілля. Наприклад, у Чехословаччині і Польщі в 1989 році теж було достатньо прислужників Москви, але справжні інтелектуали цих країн рішуче відкинули тоталітарне минуле, незважаючи на весь скепсис економічних аналітиків того часу, обравши шлях до вільного суспільства. І досягли успіху на цьому шляху, як показала історія. Т еж саме свого часу зробили й країни Прибалтики. Головною причиною успіху реформ стало те, що місцеві інтелектуали відкинули всі можливі компроміси на шляху до економічної свободи і не стали інкорпоруватися в пізні комуністичні клани цих країн, ставши на бік колишніх соціальних маргіналів.
Нашій країні потрібен український Гавел
У Чехословаччині взагалі обрали інтелектуала і письменника Вацлава Гавела, який під час «історичного матеріалізму» в Чехословаччині, будучи всесвітньо відомим письменником, змушений був працювати вантажником на Трутновському пивзаводі.
Згадайте, кого ми обрали. Колишнього представника комуністичної номенклатури. Саме тому ми і живемо з чехами і словаками по-різному: вони – у відносному достатку, ми дуже бідно. Їх вибір був радикальним, він знаменував собою перехід до зовсім іншої парадигми соціального розвитку. Ми не знайшли в собі відваги зробити такий радикальний вибір. Те, що ми зараз маємо в політиці та економіці України - історична розплата за той помилковий вибір.
Минуло 25 років, і ми знову як би намагаємося зробити крок, який повинні були зробити, як його зробили чехи, словаки, поляки ще в 1991 році. Але знову, як і 25 років тому, ми як і раніше не наважуємося його зробити, і знову обираємо не тих людей.
У чому зараз найважливіша проблема насправді? Історик науки Томас Кун і один з найкращих у світі консультантів зі стратегічного управління Клейтон Крістенсен стверджують, що особливості будь-якої парадигми розвитку такі, що люди, які поділяють цю парадигму, звільняються від неї тільки після відходу з активного життя (або зі смертю).
Тому суспільство, яке хоче, щоб були здійснені ті чи інші реформи і перетворення, просто повинно обирати інших людей. Людей, які вже роблять щось якісно нове в своїй практиці. Як ми можемо очікувати, наприклад, від народних депутатів іншої поведінки (знову повертаюся до скандалу з поправкою до закону про держбюджет-2016), якщо вона для більшості органічна, якщо всі їх думки лише про одне - зберегти свій політичний і економічний вплив, тихо спустивши українські реформи «на гальмах».
Тому, що б нардепи не робили і не говорили, все буде залишатися без змін, якщо люди, які сформувалися в «лихі 90-ті», будуть залишатися у владі. Вони просто будуть відтворювати те, що знають економіку в стилі «розділяй і володарюй». По-іншому вони просто не можуть.
Отже, найголовнішим завданням в 2016 році має стати початок організації процесу догляду колишньої політичної еліти з владного Олімпу. Ми, нехай і з запізненням на 25 років, повинні зробити те, що чехи і словаки зробили в кінці 1980-х – початку 1990-х років. Ми повинні радикально попрощатися зі своїм минулим. Не потім, а вже зараз, бажано в цьому році. Часу більше немає.
Якщо ми цього не зробимо, у нас ніколи не буде незалежного суду, сучасної розвиненої промисловості, дієвої промислової політики, не буде адекватної вимогам часу освіти, якісної охорони здоров'я, нормального пенсійного забезпечення. Ті, хто нині у владі, ніколи не наситяться, поки що в українській економіці ще щось ворушиться. Коли ж вони остаточно все розграбують і знищать, і все в економіці остаточно помре, вони просто залишать Україну у своїх комфортабельних бізнес-джетах. Але вже пізно буде щось робити. Тоді Україна вже не зможе існувати без зовнішнього управління і остаточно розлучиться зі своїм політичним суверенітетом. Суть в тому, що для країни нинішні компрадори страшніші за Путіна.
Українські інтелектуали повинні сказати рішуче «ні» вектору занепаду української економіки. Не видно серед нинішніх політичних партій в Україні жодної, для якої дорога Україна і важливе її майбутнє - з розвинутою сучасною промисловістю, і похідної від неї сильною соціальною політикою. Українські інтелектуали і технократи, ті, хто знає, як робити справжні реформи, які довели свою ефективність в усьому світі, повинні почати виходити до народу зі своїми програмами. Для того, щоб в країні не виникли хаос і безвладдя, для того, щоб на Банкову не прийшли ліві популісти, українські інтелектуали і технократи повинні бути готові допомогти українському народові в цю лиху годину.
А ще нашій країні потрібен український Гавел. Людина, яка зможе відкрити Україні її майбутнє. Всі інші рішення є компромісом і тому приречені на поразку. Це не треба доводити - ми це вже знаємо. Світ не дасть нам ще 25 років на те, щоб блукати в темряві в пошуках правильного рішення.
Богдан Данилишин на НВ
