Поэзия: «Життя – не кіно, і в ньому немає повтору» – Андрей Малярык
Вони були впливовою парою, що не кажи, Та життя – побери його в корінь – кривава колія, По якій можуть їхати зовсім не всі поїзди, Але, як би не було – це їхня циклічна історія.
А вночі вони мріяли так, як не мріє ніхто, Так нікому не було комфортно, й не буде ніколи. Вона часто дивилась улюблене своє кіно, Не любила ділитись своїми душевними болями.
Він був надто складним, і його це тягнуло униз, Він був надто мінливим, як небо в осінню пору. Вона часто казала: «Ти втратиш мене колись, А життя - не кіно, і у ньому немає повтору»
Вони часто сварились, курили і пили свій чай, Коли доля - пройдоха складала останні валізи, Бо кохання – тоді, коли на пероні чекають, А вони випадково, по ходу, не там та десь злізли.
І вони такі різні й водночас - до жилки подібні, Бісектриса, як завжди, рубає кохання надвоє. Вони були занадто відверті, занадто рідні, А тепер їх єднає лиш небо, повітря і зорі.