Я — один з тих «французьких» журналістів, чиї твіти з критикою промови Петра Порошенка в Парижі викликали обурення у соцмережах (насправді, я британець, але працюю на французькому телебаченні).Насамперед, хотів би вибачитися за обрані мною слова. Я мав би знати, що мої твіти можуть бути невірно інтерпретовані. Я також мав би знати, що українці різко сприймають драматичні події, що відбуваються у їхній країні. Водночас, я був шокований тим, наскільки невірно був витлумачений мій допис в Twitter. Сподіваюся, українці розуміють: я зовсім не вважаю страждання французів під час подій 13 листопада більш серйозними чи важливішими, ніж страждання, яких зазнають українці з лютого 2014 року.
Навіть іноземці, які не спостерігають за ситуацією в Україні, знають, що від конфлікту в Донбасі постраждало набагато більше українців, ніж французів від час паризьких терактів. Більше того, конфлікт продовжує погіршувати життя українців: зруйноване житло, вимушене переселення, бідність, а також політики, які використовують конфлікт як виправдання відсутності реформ.
Проте не можна називати будь-яке насильство, смерті та руйнацію «тероризмом». У Франції люди пережили напад божевільних фанатиків-вбивць, які хотіли знищити всіх навколо. Вони навіть не підозрювали, що їм може загрожувати небезпека. Тепер країна живе в атмосфері страху, очікуючи, що у будь-який момент подібне може повторитися знову. Це жахливо.
Українці подібного не пережили, однак протягом останніх місяців загинуло чи втратило близьких набагато більше з них.
Люди живуть в районах, де можна потрапити під артилерійський обстріл. Багато українців втратили домівки та майно або місяцями жили у підвалах; були змушені переїхати, були розділені з родинами. Деякі страждали і від того, що посварились з родичами, які підтримують Росію. Уявіть собі, що людина, яка в результаті збройного нападу втратила кінцівку і все своє майно, підходить до жертви сексуального насильства і каже: «Я пережила те ж саме, що і ти». Це було б неправдою, не можна порівнювати настільки різні речі, особливо з метою отримання політичної вигоди. Саме це я і хотів сказати своїм повідомленням в Twitter.
Не можна називати будь-яке насильство, смерті та руйнацію «тероризмом»
Я багато разів бував у зоні АТО. Під час цієї війни моє життя також не раз опинялось у небезпеці, однак на те вона і війна. Це не «терористична» проблема. Так, Україна має технічні та політичні причини визначати свої бойові дії на сході як «анти-терористичну операцію», хоча подібне визначення активно критикується всередині країни.
Тероризм — це слово, якого я намагаюся уникати, але, якщо подивитися на словникове визначення, то у нападників у Парижі та сепаратистів і найманців, які допомагають Росії досягти своєї мети, є дещо спільне: вони використовують (використали) насильство нелегально. На цьому спільні риси закінчуються.
Намагатися провести паралелі між загрозою з боку ісламських екстремістів та діями, які спрямовані однією країною проти іншої, неефективно. Ці проблеми потребують абсолютно різного вирішення.
Можливо, святенницька промова Петра Порошенка здається мені особливо обурливою, тому що я був з обох боків нового «кордону» у зоні АТО. Україна не розв’язувала цієї війни, в багатьох випадках вона вчинила правильно, спромігшись дати військову відповідь на отриманий виклик. Але це не означає, що критикувати її дії не можна.
Цивільне населення гинуло і від українських ракет - не лише від російських. Українським вогнем було зруйновано домівки. Українська політика, особливо в тому, що стосується виїзду та в’їзду на окуповані території, налаштувала проти Києва ще більше людей з Донбасу та поглибила конфлікт — без сумніву, саме на це і розраховував Путін.
Порошенко — головнокомандувач збройних сил країни, яка є стороною конфлікту. Захищати Україну від Путіна —це нелегке завдання, і помилок не уникнути, однак з огляду на свій статус Порошенко несе за них відповідальність. Неприємно, коли він намагається вдавати з себе невинного паризького шанувальника рок-музики.
Можна і, навіть, необхідно критикувати недолугу та збентежену відповідь Заходу на події в Україні та його небажання надавати більшу допомогу. Але якщо Захід доводиться умовляти лишатися на боці України, значить, Петро Порошенко не дуже добре виконує свою роботу. Можна критикувати його бездіяльність у подоланні корупції, збереження корпорації Roshen в своїй власності, відмову звільняти генпрокурора Віктора Шокіна, погіршення іміджу України за кордоном. Його промова у Парижі жодним чином не покращує ситуацію. Люди у Франції та на Заході травмовані тим, що сталося 13 листопада. Слухаючи ці надзвичайно недоречні порівняння Порошенка, вони не сповнюються співчуттям, вони просто думають: «Що?!».
Це був не час і не місце для того, щоб привертати увагу до війни Росії в Україні. Кліматичний саміт COP21 — надзвичайно важлива подія для всього світу, від результату цих переговорів залежать долі набагато більшої кількості людей, ніж 45 млн українців.
Крім того, нинішня ситуація в Україні також, частково, є результатом довгих років безвідповідального ставлення до навколишнього середовища. Порошенко звернув увагу на жахливий екологічний стан Донбасу та необхідність його покращення, і правильно зробив. Він міг продовжити свою промову в тому ж руслі і говорити про зв’язок між надлишковим споживанням енергії та війною: якщо б Україна, одна з найменш енергоефективних країн світу, провадила жорстку політику у галузі захисту навколишнього середовища протягом останніх 25 років та поступово відлучалася від російського газу, можливо, ця війна і не трапилася б. Конфлікти на Близькому Сході та супутні «терористичні» загрози також значною мірою пов’язані з надмірною залежністю західного світу від нафти.
Таким чином, Порошенко міг би привернути увагу до конфлікту в Донбасі, не відходячи від теми навколишнього середовища, зробив би декілька розумних зауважень та отримав би оплески. Натомість він зробив своїй країні ведмежу послугу. - Гулливер Крэг - британский журналист, корреспондент телеканала France 24
