Наступна хороша новина, правда, вже не для України, а для країн Балтії – що до них Кремль вже точно не дотягнеться.
У Росії все ж обмежені економічні та демографічні ресурси, про політичні я вже й не говорю; та й військові теж. Тому, чим більше Путін занурюється в Сирію, тим більше ризик ескалації конфлікту там, але, як мені здається, менше ризик відновлення гарячої військової фази в Донбасі.
Якщо, звичайно, у цій ситуації партія війни в Україні не відчує хвилі патріотичного захоплення і не вирішить скористатися моментом, щоб відбити Донбас. З моєї точки зору, зараз це було б катастрофічною помилкою, але, наскільки я розумію, відсотків 15-20 населення таку ідею в принципі підтримують, а також є ряд політиків, які хотіли б послати відповідь Путіну.
У Донбасу і Криму потенціалу немає зовсім, і в Росії теж
Якщо це станеться, Росія відразу перемкнеться на Україну. Можливо, вона навіть піде з Сирії заради цього. Проблема Путіна в тому, що він повинен воювати. Якщо він не воює, він не в змозі пояснити людям, чому погіршується їх рівень життя. А під час війни все зрозуміло: ми за ціною не постоїмо, ми відстоюємо свої інтереси в Сирії. Які саме інтереси в РФ в Сирії, не обговорюється, оскільки для Кремля це не важливо – важливо лише те, що країна перебуває в стані війни, яка дозволяє замаскувати провали путінської політики, забезпечити мобілізацію та інші речі, необхідні для збереження режиму. Ця війна може вестися в Сирії, а може і в Україні. Власне, і сама сирійська війна була почата для того, щоб відвернути увагу від дуже очевидного провалу на українському напрямку.
Зараз досить нецікаво жити в Криму, досить нецікаво жити в Донбасі – іншими словами, на всіх територіях, де Путін взявся «захищати інтереси російськомовних громадян». В Україні, звичайно, теж не цукор, але все ж країна змогла прийняти більше мільйона біженців. А в Донбасі, де Путін так трепетно прикривав своїм тілом «російських людей», цим самим людям живеться набагато гірше, ніж в Одесі, Харкові і Дніпропетровську. Інша справа, що про це ніхто не говорить.
Пафосна ідея захисту російськомовних вивертається навиворіт. Можна, звичайно, звинувачувати Джемілєва, США, чорта в ступі, але підсумок один: електрики в Криму немає, в Донбасі жити в два рази важче, ніж на будь-яких прилеглих територіях – російських чи українських. І все це завдяки прагненню Володимира Путіна «захистити російський народ». Велике йому спасибі. Земний уклін.
Але, якщо в цій ситуації Україна спробує повернути Донбас, у Путіна з'явиться несподіваний привід звернути сирійську кампанію і відновити українську; і росіяни його підтримають. Зараз Путін все глибше грузне в Сирії, і краще не давати йому приводу звідти вийти і перекинутись на Україну, назвавши її основним полем протистояння західної експансії. У такому разі йому залишиться дякувати українському керівництву, так як Путін отримає привід говорити про порушення Києвом Мінських домовленостей, про агресії (хоча насправді Україна повертає свої території).
Заходом ж подібні дії будуть сприйняті наступним чином: «ми встановили лінію розмежування, і той, хто перетнув її, порушує Мінські угоди». Відповідно, в разі нападу Захід зменшить підтримку України, а Росія отримає можливість «захистити російських братів» поблизу свого кордону. Я дуже сподіваюся, що Україна такої дурості не зробить і дозволить Володимиру Путіну глибше втягнутися в російський конфлікт, а окупованій частині Донбасу – потихеньку гнити далі.
В Україні мене, зрозуміло, теж дивує, наскільки повільно йдуть настільки відчайдушно необхідні реформи.
Зрозуміло, що є опір, є певні інтереси, але зрозуміло й інше – не здолавши опору, нічого не доб'єшся. Але в України є шанс на перетворення в нормальну європейську державу, тоді як у Донбасу і Криму потенціалу немає взагалі, і в Росії теж. Час, якщо його правильно використовувати, на стороні України.Дмитро Орєшкін - політолог, на НВ