Минулого року в розпал Революції Гідності за лічені тижні до кривавої розв’язки, ми проводили перші бандерівські читання в приміщенні революційної Київради.
З одного боку – це була відповідь на агресивну бандерофобію частини керівництва Майдану. І я вдячний всім, хто мав громадянську мужність прийти і відкрито виявити себе як бандерівця.
А з іншого – спроба інтелектуально осмислити і унапрямити зміст подій, що відбуваються на Майдані. Очевидно, йшлося про те, щоб не допустити скочення Майдану виключно до протирежимної боротьби, а через громадянську суспільну революції перейти до Революції Національної, бандерівської революції.
Як автор терміну «Революція Гідності», який отримав досить широку критику в середовищі націоналізму, зазначу, що це була спроба перевести дискурс з абсолютно маргінального терміну Євромайдан, до усвідомлення необхідності докорінних, рішучих змін, що власне і є революцією. Так як антитеза безбарвному і позанаціональному Євромайдані виник термін Революція Гідності. Власне тоді ми дискутували, як цю революцію - суспільну і громадянську - перетворити на змістовну Революцію Національну.
Нам вдалося утвердити розуміння, що Революція потрібна, але у нас не вистачило ресурсів, щоб донести зміст цієї Революції. На жаль, минулого року нам вистачало рішучості дії у полях, але забракло можливостей керування процесом.
Революційні події в сучасному світі стали онлайн-революціями. Революція у прямому ефірі, орієнтується, на жаль, на першість форми, але не на першість змісту.
Отож перейнявши наші гасла, риторику, наші тимчасові попутники – безідейні політичні симулякри - стали активними противниками змісту національної революції, витискаючи організований націоналістичний рух на політичний маргінес, під псевдопатріотичними гаслами монополізували владу в країні в умовах війні, не розуміючи, як будувати державу і як діяти в умовах агресії московського імперіалізму.
Зрештою, наші політичні опоненти діють шаблонно (у традиціях Винниченка-Грушевського-Петлюри): спочатку ідею не помічають, заперечують можливість її реалізації, потім, коли ідея та її форми опановують маси, цей рух очолюють, щоб поховати, а авторів відправляють на фронт. Згадаймо хоча б долю Миколи Міхновського.
Тому ні Революція Гідності не завершена, ні національна Революція ще не здійснена. Ні діяльність нинішньої влади не додає віри, і є загрозою чергової втрати державності, як мінімум, її територіальної цілісності, а щонайгірше - нової хвилі винищення нації: приклади етнічних чисток – масової примусової денаціоналізації – сьогодні спостерігають на окупованих територіях. На жаль, в діях нинішньої влади прикладів денаціоналізації теж вистачає.
Тому сьогодні мусимо помислити, як захистити, зберегти та відновити націю в її фізичному та світоглядовому сенсі.
В умовах кількасотлітньої окупації ідея відновлення державності нації була ключовою у визвольному націоналізмі. Але підміна мети – здобуття державності нації, на визнання перелицювання УРСР в державу Україна; примат форми держави без національного змісту привело до того, що постсовєцька держава, яку ми маємо, є чужою для українців та більшості її громадян. Держава - не матір, а мачуха. Держава, що не стала спільною справою всіх, а продовжує бути сліпим апаратом примусу і, на жаль, подальшої денаціоналізації. Із режимом внутрішньої окупації.
Як зробити її своєю? Здобути державність нації. Це залишається не лише проблемою і завданням на найближчу перспективу.
Переконаний, спроба перетворити УССР на УНР - безперспективна. Постсовєцька Україна, її державний апарат вигнив і, незважаючи на будь-яке перефарбовування і одягання в європейський кафтан, більше не стане дієздатним.
Спроба захистити державу, орієнтуючись переважно на зовнішні сили, не опираючись на силу нації-автохтона – якого, до речі, 80% і без якого війну просто не можливо виграти - це шлях до поразки.
Тому мусимо окреслити і визначити, а якою має бути УССД нині. Як зберегти самостійність держави: суб’єктність зовнішню та ідентичність внутрішню.
Якою має бути наша соборність.
Соборність – не обрізана штучними совєцькими кордонами і не обмежена громадянством. Соборність територіяльна - як шанс, який виникає внаслідок війни і можливої дезінтеграції Росії та соборність національна, не розділена кордонами і громадянством.
Переконаний, цю соборність потрібно відновити не лише в горизонтальній площині, а й позачасі: мертвих, живих і ненароджених. Тому, коли нині йде священна війна з Росією, цю війну варто вести на всіх фронтах.
Нині, коли головний удар світоглядовий, варто розірвати всі зв’язки не лише з режимом Путіна, чи РФ, а й з рускім міром, в усіх часових просторах: минулому, теперішньому, майбутньому. Сьогодні Хвильовізм - Геть від Москви – маємо розуміти як геть від Руського Міра.
Тому мусимо визнати совєцьку окупацію, вирити ідеологічний водорозділ на грані двох світів. Зберегти і відновити ідентичність нації. Безпека нації – світоглядова ідентичність – це завдання номер один.
Довгострокова ціль ідентичність – національна-держава – українізація і одержавлення всіх без винятку територій та громадян країни.
Тому революція мусить тривати. А стимулом всім нам мають стати слова Степана Бандери:
«Поскільки визвольно-революційна боротьба є необхідною для життя і розвитку української нації, то нема чого зупинятися над питанням, чи вона є можливою, тільки відразу треба шукати відповідних доріг і способів для її успішного ведення».
