Іноді ми чуємо у зведеннях, що на фронті втрати. Цифрам співчувати складно. Але хто вони, люди в цих цифрах? Імен відразу не пишуть - а ми їх зібрали.
Захисники України - це не статистика. Загибель кожного - наша спільна рана. Загальна втрата. Місяць тому ці хлопці були повні сил. Деякі навіть були тут у фейсбуці, лайкали, писали... А сьогодні вони дивляться на нас з траурних фотографій.
Вони зробили свій вибір і пішли з життя як гідні громадяни і воїни.
Подивіться в ці очі цим шістнадцяти - вони загинули там, тому що вірили - ми тут в тилу, побудуємо вільну і сильну Україну.
Побудуємо, братики, побудуємо, не опустимо руки... І ніколи не забудемо ВАС...
Мирослав Іванович Мисла (позивний Мисливець). Народився 4.07.1992 року, у селі Волохів Яр, Чугуївського району, Харківської області, мешканець Харкова.
Справжній ідейний патріот, людина великої та глибокої душі, людина, яка ставила Україну понад усе не лише на словах.
Загинув 2 жовтня поблизу села Кримське Новойдарського району Луганської області внаслідок поранень, отриманих під час мінометного обстрілу. Мирослав вів розвідувальну групу і раптом натрапив на ДРГ ворога, після чого наших бійців накрило потужним вогнем. Мисливця встигли донести до бази, але він не вижив.
Похований 4 жовтня 2016 року у рідному селі Волохів Яр. У воїна залишилась мати.
Сергій Вікторович Кравченко (позивний Крава) народився 28.05.1984 року у місті Гайсин Вінницької області.
Загинув 3 жовтня в районі промзони Авдіївки під час спроби прориву ворожої ДРГ. Прийняв увесь удар на себе, врятувавши життя багатьом своїм побратимам.
Похований 5 жовтня 2016 року у місті Гайсин. Залишились батьки та брат.
Максим Олександрович Яровець (позивний Скіф) народився 13.01.1995 року у Хмельницькому.
Загинув 5 жовтня о 10.50 поблизу міста Мар'їнка Донецької області під час повернення з бойового завдання, підірвавшись на міні МОН-50.
Скіф став наймолодшим українським воїном, який загинув на фронті у жовтні – йому назавжди залишиться 21 рік.
Похований 8 жовтня 2016 року на Алеї Слави у Хмельницькому. У нього залишилися батьки та сестра.
Давид Михайлович Гамсахурдія народився 3012.1989 року у місті Сухумі, Грузія.
16 вересня на шахті Бутівка воїн потрапив під потужний мінометний обстріл, міна розірвалася неподалік від нього. У Давіда застрягло у мозку 10 осколків, була вирвана частина хребта та перебите стегно. Він втратив дуже багато крові. 24 дні був непритомним у Дніпровській лікарні ім. Мечнікова, переніс 6 складних операцій, але все виявилося марним. Не приходячи до тями, воїн помер вночі 8 жовтня.
Посмертно нагороджений медаллю князя Володимира І ступеня.
Похований 12 жовтня 2016 року на Пагорбі Слави ужгородського кладовища "Кальварія". Залишилась мати.
Олександр Олександрович Сизов народився 21.09.1980 року у селі Астраханка, Мелітопольського району, Запорізької області. Мешкав у м. Мелітополь.
Загинув 10 жовтня об 11.00 біля села Талаківка Волноваського району Донецької області внаслідок осколкового ураження в голову від розриву 82-мм міни.
Через невщухаючий обстріл тіло загиблого бійця не могли забрати ще протягом трьох годин, настільки щільно накривав вогнем ворог наші позиції.
Похований 14 жовтня біля батька у селі Астраханка. В нього залишились дві сестри.
Анатолій Валерійович Нениця народився 29.07.1988 року у селі Кам'янка Апостолівського району Дніпропетровської області.
Загинув 10 жовтня приблизно о 10.00 біля селища Широкиного Волноваського району Донецької області внаслідок осколкового ураження від 120-мм міни.
Поховали Героя 12 жовтня у селі Кам'янка. У нього залишились батьки, дружина, двоє дітей, сестра та брат.
Андрій В'ячеславович Нестеренко (позивний Нестер) народився 25.10.1993 року у місті Фастові Київської області.
Загинув 16 жовтня близько 15.00 біля міста Попасна Луганської області. Під час повернення із завдання, бойова машина, водієм якої був Андрій, потрапила під обстріл з мінометів та СПГ. Поранення отримали четверо бійців, яких негайно доставили у центральну лікарню Попасної, де через три години серце Андрія В'ячеславовича зупинилося.
Поховали Героя 19 жовтня у Фастові. Залишились мати та бабуся.
Дмитро Андрійович Захаров народився 29.10.1994 року у селі Новопокровка Солонянського району Дніпропетровської області.
Загинув 18.10.2016 близько 11.00 біля селища Водяне Волноваського району Донецької області.
Це був другий його день на нульовій позиції. Це був перший та останній його бій.
Поховали Дмитра 20 жовтня у селі Новопокровка. В нього залишились мати, батько та молодший брат.
Микола Іванович Федоришин народився 12.10.1981 року у селі Дубове Тячівського району Закарпатської області, мешкав у селі Ракове.
12 квітня цього року під час несення бойової вахти біля шахти Бутівка ворожий снайпер поцілив бійцю у щелепу. Миколу оперативно доставили до Дніпра у лікарню імені Мечнікова. Важка куля снайперського калібру розбила скулову кістку й зупинилась у основі черепа, тож, щоб дістати її, кілька хірургів одночасно оперували бійця дві години. Та все ж кулю вийняли, і вже через день Микола прийшов до тями.
Наприкінці квітня воїн повернувся до дружини та своїх дітей. Однак через пару тижнів з’явилися ускладнення – у воїна почалися проблеми з кишечником. Спочатку рятували Миколу у Мукачівському шпиталі, потім він проходив реабілітації по різних санаторіях, однак самопочуття не покращувалося.
Микола Іванович боровся за життя до останнього, він не здавався, поводився мужньо, як справжній чоловік та боєць. Однак, 22 жовтня він помер від гострого панкреонекрозу.
Похований 24 жовтня у селі Дубове. Залишились мати, дружина та троє дітей.
Микола Леонідович Нічега (позивний Ніж) народився 16.03.1993 року у місті Кривий Ріг.
Загинув увечері 23 жовтня на Маріупольському напрямку внаслідок потрапляння у пастку під час розмінування міни МОН - 50.
Похований 26 жовтня у Кривому Розі. Воїна посмертно нагородили орденом "За заслуги перед містом" III ступеня.
Дмитро Олександрович Саєнко (позивний Череп) народився 20.11.1981 року у Дніпрі.
Загинув 23 жовтня у промзоні Авдіївки внаслідок розриву гранати, прикривши її своїм тілом, врятувавши побратимам життя.
Похований 25 жовтня у Дніпрі. Залишились мати та брат.
Сергій Олександрович Алефіренко народився 30.06.1992 року у селі Моначинівка Куп'янського району Харківської області.
Загинув 26 жовтня приблизно о 21.00 в районі міста Мар'їнка Донецької області внаслідок осколкового ураження під час обстрілу наших позицій з АГС. Помер у дорозі до лікарні.
Похований Герой 29 жовтня у селі Кучерівка. Залишився паралізований батько.
Дмитро Сергійович Буренко народився 28.08.1989 у Мелітополі.
Загинув 27 жовтня о 17.00 поблизу Павлополя внаслідок осколкового ураження у голову під час мінометного обстрілу наших позицій.
Похований 31 жовтня у Мелітополі. Залишились мати та брат.
Руслан Геннадійович Бабівський народився 21.04.1972 року у місті Бровари Київської області.
Загинув 28 жовтня близько 15.00 в районі Маріуполя, внаслідок потрапляння його групи під потужний мінометний обстріл.
Похований 31 жовтня у Новограді - Волинському на Алеї Слави. Залишились рідна сестра, син та дві доньки.
Юрій Васильович Волков народився 24.06.1989 у місті Новоград - Волинський Житомирської області.
28 жовтня близько 15.00 в районі Маріуполя хлопець потрапив під ворожий мінометний обстріл.
29 жовтня у лікарні він помер від шоку та множинних осколкових поранень лівої частини тіла.
Похований 31 жовтня у Новограді - Волинському на Алеї Слави. Залишились брати та цивільна дружина на 9-му місяці вагітності.
Дмитро Петрович Безуглий народився 29.12.1982 року у місті Тальне Черкаської області.
Загинув 30 жовтня у проміжок між 21.00 та 22.00 у районі селища Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області від кулі снайпера.
Коли розпочався обстріл наших позицій, саме у цей момент з воїном телефоном розмовляла мати. Потім Дмитро ще встиг поговорити з дружиною і зв'язок обірвався.
Його тіло знайшли о 22.00. У бронежилеті було дві кулі, а фатальна влучила у голову.
Похований 3 листопада у Тальному. Залишились батьки, сестра, дружина з дитиною та дві доньки від першого шлюбу.
ПІСЛЯМОВА
Пам’ять – це єдине, чого потребують наші захисники. Пам’ять при тих, хто залишив війні своє життя заради того, щоб війна не чіпала нас, щоб ми могли жити та радіти життю, водити дітей до садків та шкіл, робити повсякденні речі без усілякого остраху за своє майбутнє та не чекати напружено, коли почнуться обстріли.
Пам’ятати не важко, пам’ятати потрібно. Інакше, як можна було б називати народ, якому байдуже до тих, хто стоїть на охороні його спокою?
Юрій Бутусов
censor.net.ua
