Бути воїном - означає жити вічно! Пам'яті Мирослава Мисли

Навіть після похорону Мирослава ті, хто його знають, не вірять у загибель воїна. Настільки променистим, сповненим ідей та прагнень, чистим у думках, чітким у вчинках є цей хлопець. Воєнна прес-служба ВО "Свобода" поспілкувалася із побратимами Мирослава, аби дати змогу познайомитися з Героєм ближче тим, хто його не знав. Матеріалу виявилося так багато, що спогади публікуватимуться частинами. А зараз пропонуємо вашій увазі розгорнутий біографічний зріз.

Мирослав народився 4 липня 1992 року на Іршавщині Закарпатської області. Коли Наталя Іванівна - мати Мирослава - отримала роботу на Харківщині, родина переїхала у село Волохів Яр. Там хлопець пішов у школу та отримав перший сильний поштовх до історії - від директора школи та викладача Іллі Олефіра. Відтак поступив на історичний факультет Харківського національного університету імені Каразіна. Його група була сильною та згуртованою, а Мирослав був її душею та харизмою. Хлопець залучав одногрупників до роботи на виборах. Це схвалювали й викладачі, аби виробити в студентах практичне розуміння політики - зникало ідеалізоване сприйняття та з'являлося реальне розуміння політичного процесу. Мислу згадують як незручного студента - він був допитливим, критичним, відстоював власну думку.

Викладача політології Галину Куц Мирослав зачепив серед усього потоку студентів із першої пари: "На лекції я часом проводжу анонімний тест на рівень стереотипів аудиторії. Серед потоку істориків-другокурсників я назвала 5 слів і кожен писав перші свої 3 асоціації. Серед тих слів було, зокрема, "Україна". Мирослав написав: "Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї". Він вже тоді знав про своє призначення. Інші відповіді також відрізнялися від загалу. Навпроти "Росії" він написав: "Дика Азія, але брати за вірою і походженням, москалів треба бити". Свою відповідь він підписав - сказав, що не збирається приховувати своїх думок. Це було 2010-го, при владі перебував Янукович.




Мирослав був дуже начитаним студентом і в дискусіях завжди аргументував свою позицію - без агресії, без зверхності, а з посмішкою. Й тому з ним погоджувалися. Він був талановитим оратором і з нього був би чудовий викладач".

З 2010 року Мирослав стає до лав свободівської молодіжки у Харкові. За рік отримує партійний квиток ВО "Свобода".

"Мирослав був максималістом. Він хотів все й відразу. Але практика показує, що так не виходить - потрібне терпіння, наполегливість, розуміння. Тому доводилося зупиняти, пояснювати. Звісно, Мирко намагався відстоювати свою позицію. Але він був людиною командної гри й у нього розмови зі старшим за рангом закінчувалися не образами, а виконаними завданнями. Він розумів, що партія - це родина, вона не зрадить. Це середовище, яке він обрав і не змінюватиме його. Тому він ніколи не грюкав дверима.

Особистісне зростання Мирослава я побачив ще до Революції гідності, коли він почав перетворюватися із недосвідченого юнака на активного молодого дорослого чоловіка. Усі розмови стали легшими і спокійнішими", - згадує перший керівник Мирослава - голова Харківської "Свободи" Ігор Швайка.

З того часу і до кінця життя Мирослав очолював Харківський "Сокіл" - справлявся з цією роботою, навіть будучи на передовій.

Мирослав не раз відзначився і на Революції гідності. Побратими згадують славний епізод за його участі: Мирослав ініціював встановлення червоно-чорного прапора боротьби біля будівлі Кабміну в листопаді 2013 року - аби засвідчити неминучість перемоги націоналістів. Навколо був "Беркут" із дубцями та сльозогінним газом та безліч істот, що називали Мирослава із побратимами "провокаторами". Утім, хлопець видерся на холодну щоглу і почепив стяг. Таким він запам'ятався найперше - ідеалістом, що власноруч втілює свої ідеї й не зважає на всі перешкоди. Адже одна з багатьох крилатих фраз Мирослава: "Історики мають не лише вчити історію, але й творити її".

Під час Революції гідності був кореспондентом та ведучим цілодобового мовлення на радіо "Голос Свободи". Під час журналістської роботи опинявся в найгарячіших точках у будь-яку пору доби. Так, великого розголосу набув його репортаж про перешкоджання працівників ДПС проїзду вантажівок із дровами на Майдан



Під час висвітлення акції протесту біля Генпрокуратури Мирослав зазнав нападу силовиків



"Та попри всі залякування "ввшників", мовляв підкинуть хлопцеві бензин і звинуватять у тероризмі - Мирослав не виглядав переляканим. Радше його дуже підбадьорило те, що він не опинився сам-на-сам у полоні. Ми невеличким загоном народних депутатів фізично відбили Мислу у спецпризначенців, які навіть знаки розрізнення познімали. Цей епізод багато кого міг би зупинити в подальших військово-інформаційних розвідках, але не Мирослава", - згадує Ігор Швайка.

Окрім зйомки та осмислення хронічки, юнак вів етери, запрошував гостей у студію, записував історичні програми та проводив книжкові огляди.




З початком формування батальйону "Січ" приєднався до його лав у складі першої десятки добровольців. "Мирослав відрізнявся від інших ще й тим, що був єдиним, хто прийшов із власною бібліотекою", - згадують побратими, хоча й відзначають, що хлопець на той час не надто корився наказам командирів. Водночас любив спорт, тренувався понаднормово й заохочував до цього інших січовиків.




"Ми з Мирославом познайомились на базі батальйону "Січ". Я тоді якраз читав "Дух нашої давнини" Дмитра Донцова, де автор пише, що одна з причин занепаду козацької держави після Гетьмана Богдана Хмельницького - це компроміси з ворогом. І ось ідеолог українського націоналізму пише, що основна вина в цьому на тогочасній військово-політичній еліті, яка не хотіла пробувати пороху. І тут сидить перед тобою Мисла, який, не зважаючи на свій молодечий вік, розказує весь свій багатий політичний шлях, аргументуючи у багатьох випадках історичними фактами, зводячи багато чого до ідеологічного світогляду, ділячись своїм досвідом військової справи, і ти розумієш - як ми довго на таких чекали",- робить висновки історик, боєць "Легіону Свободи" Михайло Галущак.

Попри всі наміри керівництва усунути Мирослава від служби на фронті (оскільки він був єдиною дитиною в матері) - вирушив на війну. Спершу керівництво сектору довіряло січовикам віддалені від "нуля" ділянки Донеччини. 21-річному Мислі просто перебувати в "зоні АТО" було замало. Він прагнув потрапити в найгарячіші точки фронту. Мирослав звільняється з "Січі" та пристає до Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ". У польовому відео розповідає про свою мотивацію участі у війні у складі цього підрозділу



"Карпатська Січ" без жодних статусів і гарантій підсилює позиції "Дніпра-1" та 93-ї бригади в найскладніших ділянках селища Піски перед Донецьким летовищем. "З "Мисливцем" ми знову зустрілися на "Чорногорі". Це була весела позиція, яка прикривала правий кут Пісків. Звідки хлопці діставали з АГС всюди, де можна було дістати. Там ніколи не бувало сумно", - розповідає боєць "Легіону Свободи", очільник "Сокола" друг "Чорнота".

Далі Мирослав проходить разом з іншими "карпатцями" позиційні бої в районі Донецького аеропорту.

У травні 2015-го Мирослав знову став серед перших "засновників" підрозділу. Цього разу - йдеться про легалізацію "Карпатської Січі" у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Мисла став першим у взводі, хто після виголошення присяги промовив: "Служу українській нації!" - замість розмитого й неконкретного "Служу народу України".

Восени 2015-го його призначають на посаду командира відділення у складі 3-го штурмового взводу. Керує сокільською чотою, до складу якої входять наймолодші учасники російсько-української війни.




"У плані педагогічного бачення він також відрізнявся із загалу. Якщо інші воліли мати справу зі зрілими чоловіками, не залежно від якостей, то Мирослав відбирав заледве повнолітніх хлопців. Він розумів, що в плані ідеологічного базису найлегше виховати і підготувати ідеологічного фанатика, ідеального воїна із наймолодших бійців. Його легше змотивувати на фізичні вправи, на покращення своїх навичок - він як чистий аркуш, на який можна нанести ті слова, що не будуть сплюндровані кимось надалі.

Вишкіл Мисли справляв невиправно позитивне враження, яке закріплювалося відповідальністю, прагматизмом і його специфічною педантичністю. Хлопці приїжджали до нього на вишкіл у 17-річному віці і щойно виповнювалося 18 - підписували контракти", - розповідає керівник київського "Легіону Свободи" сокілець Ярослав Люти.

За спритність та безстрашність (хлопці чергували уздовж злітної смуги ДАП) їх прозивають "бобрами", а їхню казарму - "хатою бобрів".







Кажуть, ця оселя у селищі Водяне була розмальована усіма можливими націоналістичними символами світу. "Мисливець" культивував спартанські умови, був проти того, щоби хтось спав у затишних ліжках чи на м'яких матрацах - у них стояли звичайні армійські розкладачки. Водночас хлопці дотримувалися чистоти - у їхній казармі не було специфічного армійського запаху.

Мирослав спав під прапором Ірландії, який йому подарували тамтешні українці на Майдані. "Мисливець" його дуже цінував. Під час тих таки майданівських подій серед книг, за якими можна було побачити Мирка - видання про ірландських революціонерів "Нація, яка не капітулює".




"У "хатинці бобрів" рідко були солодощі - усе це для того, щоби хлопці звикали до бойових умов, де на першому місці війна й гарт, а не пошук комфорту чи догоджання шлунку. Хоча Мисла дуже любив починати ранок із кави, яку він заварював із різними спеціями в турці. Звісно, тільки якщо це дозволяли бойові умови", - розповідає командир взводу, до якого входило відділення "Мисливця" друг "Палій".




"Він справді виростав на очах. Якщо на початку своєї служби він міг ігнорувати небойові накази, віджартовуватися, робив щось дуже по-своєму чи ловити ґав, то з часом почав ставитися до дисципліни серйозніше. А коли в його підпорядкуванні з'явився підрозділ - він змінився кардинально. Його відділення було зразковим - ніхто не вживав алкоголю, не палив, кожен був ідеологічно вишколеним, фізично натренованим. Вони в усьому намагалися бути найкращими", - продовжує "Палій".

Крім вишколу свого відділення, Мисла читає лекції для інших "карпатців", вояків ЗСУ, серед патріотичної молоді на мирній території.




На ранкових шикуваннях, перед ротацією, під час складання присяги саме Мирослав зачитує Молитву українського націоналіста:



"У його виконанні вона звучить як архангельський поклик і залп канонади", - констатує Ірина Фаріон.

У червні-липні 2015-го, отримавши перелом руки, Мирослава тимчасово усувають від виконання бойових завдань. Видужуючи, хлопець не відсиджується вдома, а присвячує весь свій час ідейному вихованню новобранців "Карпатської Січі" та роботі прес-служби підрозділу.

"Його ідеологічна робота була дуже важливою. Мирослав сам визначав теми лекцій та готував їх. Та ніколи не прибігав до сухої викладки матеріалу, а подавав його із серцем та емоцією. Це величезне вміння - зацікавити солдата, який перебуває в постійній напрузі, вічно втомлений від хронічного недосипання. "Мисливець" розумів, що потрібно вести не лише фізичний і тактичний вишкіл, але й працювати над системним усвідомленням та утвердженням націоналістичної ідеї серед вояків. Цей напрямок роботи Мирослав "тягнув" одноосібно й робив це якнайкраще",- розповідає "Чорнота".

Зокрема, на базі "Карпатської Січі" були відзняті лекції Мирослава "Микола Міхновський як ідеолог державної самостійності України:



"Національна революція XVII ст. Становлення української нації":



"Національно-визвольний рух сер. XVII ст. та 1917-1921 рр. як спроба формування української нації":



"Друг "Мисливець" - це людина-джерело. Він міг підзарядити бійця, якщо його моральні сили були вичерпані. Мав величезне бажання максимально залучити людей у націоналістичний рух, щоби зробити його потужнішим. Жартував, що є священиком соціального націоналізму. Мирослав - це людина з плакату. Людина-взірець. Серйозний, заворожуючий, цілеспрямований, без краплі фальшу.

"Мисливець" не був поверховою людиною, глибоко вивчав теми, що його цікавили. Міг досхочу й говорити про воєнну стратегію, і розповісти в деталях про всі праві рухи Європи, і провести майстер-клас із ножового бою чи з володіння будь-яким видом зброї, що є в арсеналі підрозділу.

Він в усякій ситуації міг відшукати щось для себе найкраще. Неможливо уявити, щоби він заливався, "яка в армії діра, "совок", і за кого ми тут воюємо" - він зустрічає проблему й намагається з нею впоратися, а не впасти на підступах. Його очі постійно горять, він завжди запалений ідеєю", - говорить депутат Хмельницької обласної ради від ВО "Свобода", вояк РУВ Віктор Бурлик.

Саме тому після розформування "Карпатської Січі", ініційованого Генштабом, Мирослав із підрозділом лишається в армії - аби виборювати свою землю до кінця. У разі подальших дій керівництва із витіснення націоналістів із бригади "бобри" планують перехід до сил спеціальних операцій.

Улітку 2016 року вояк проходить тримісячні офіцерські курси підготовки в Академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Зіткнувся там із "совковим" духом, але зосередився на іншому. "Це навчання дозволило йому розвиватися в середовищі військовослужбовців та пропагувати там ідеї націоналізму з позиції командира, а не підлеглого. Це важливий стратегічних хід - обіймати ключові посади людям, які несуть ідею, аби змінити оточення і наситити його здоровими цінностями. А для Мирослава цінності було дві - Ідея та Нація. І цей символ був для Мирослава своєрідним гербом, він носився з ним усюди й малював його скрізь", - розповідає поет Юрій Руф про свої враження від спілкування з Мирославом під час його навчання в академії.

У середині серпня Мирослав отримує звання молодшого лейтенанта. Повернувшись у підрозділ, дістає посаду командира розвідувального взводу у складі 8-ї штурмової роти. Його підрозділ завжди один із найкращих, всі бойові завдання виконує без зауважень, серед особового складу авторитет беззаперечний.

"Мирослав на війні - втілення ідеально українського солдата, чіткого й скупого у висловах, спокійного, дисциплінованого, охайного, чисто виголеного, без потреби підсилювати героїзм (чи розбавляти) алкоголем. На фронті він ставав абсолютним воїном, постійно прагнув на "нуль". Зовсім інша людина - в цивільному житті: веселий, захоплений хлопчина, з купою ідей, невловимий у мандрах. Мирослав Мисла у свої 24 роки - цілісна особистість із ясними очима, людина без шуму в голові, чесний і чистий", - характеризує Героя заступник Голови ВО "Свобода" з воєнних питань, учасник РУВ Юрій Сиротюк.

Кожен свій приїзд у відпустку чи у відрядження до "цивільного" світу Мирослав використовував для поповнення своєї бібліотеки. Серед його настільних книг - "Ватра" Юрія Михальчишина, твори Ернста Юнгера, "Дві революції" Ярослава Стецька, "Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського, книги про праві течії Європи, українська класика націоналізму.

"Коли виходили новинки націоналістичної літератури - у соцмережах з'являвся Мирослав із цією книгою на фото. Таким чином він пропагував культ книги у своєму середовищі - адже мав авторитет не лише серед однолітків. У нього був потенціал міжорганізаційного лідера - він був надзвичайно харизматичним та комунікабельним", - розмірковує Юрій Руф.

Крім того, Мирослав долучався до участі в наукових конференціях, ідеологічних лекторіях, зустрічах у школах. Так само, будучи на фронті, охоче відгукувався на пропозиції взяти участь у націоналістичних раптівках - чи то на підтримку політв'язнів, чи то задля популяризації Шевченкових ідей. Так під час #ShevchenkoPoetryChallenge бачимо Мирослава у Пісках - без захисного екіпірування, зате із Тарасовим словом на вустах:



Шевченко - один із визначальних стовпів ідеології для Мирослава. Тому 9 березня бере участь у читаннях, що проводить Національний музей літератури України



Вірив, що після війни візьметься до викладацької роботи та повернеться до журналістської практики на радіо "Голос Свободи", йому пропонували працювати в одному зі столичних музеях, його кликала наукова діяльність - що вже й казати про політичну. Разом із побратимами Мирослав дискутував над концепцією розвитку "Соколу", побудови України на засадах соціальної та національної справедливості. А на війну мав свої плани як офіцер розвідки.

Та 2 жовтня 2016 року ворожа міна обірвала життя Мирослава. За мить до загибелі йому вдалося знищити не одного окупанта та врятувати життя побратимів, попередивши їх про необхідність ховатися в укриття від обстрілу. "Бути воїном - означає жити вічно!", - одне із улюблених гасел Мисли.




Підготувала Настя Сніжна, воєнна прес-служба ВО "Свобода"