Поезія: «Розділяють людей, взагалі, не кордони й вокзали» – Андрій Малярик

Те, що я не найкраща, усім вам давно зрозуміло,
А чи є ті найкращі? Півсвіту пройди - не знайдѐш.
Та ніколи в житті не сказала на чорне я біле.
По-своє̀му кохаю, тендітно і вірно, без меж.

Те, що я дуже вперта, помітно й дитині в садочку,
А покірних багато, всім ближчі такі по душі.
Та я з радістю вранці вдягатиму сина в сорочку,
І любов материнську свою віддавати доньці.

Я до люті складна, і таке мені часто казали,
Але все, що в мені, я не зміню, хай буде моє.
Розлучають людей, взагалі, не кордони й вокзали,
Якщо мають кохати - то будуть, таких, як ви є.

Можеш бігти й шукати оту, що не скаже ні слова,
Та, що буде терпіти всі зради й не зможе піти.
Якщо так, то у нас із тобою коротка розмова,
Від такої і сам ти втечеш, років так до п'яти.

THEMRDIDENKO.COM