Поезія: «Міняйся, дитино, вплітай у життя своє квіти» – Андрій Малярик

Кілометри думок сповзають твоїми ночами,
Надія стабільності в ніг магазинного мінімуму.
Вже вкотре біжиш за проханням до вітчима й мами,
Вже вкотре тікаєш від себе самої у цілому.

Брехня твоїх слів, як завжди, усміхається в вічі,
Ця звичка палити частково зростає удвічі.
Мала, схаменися, тобі ще зарано у вічність,
Тобі так не личать брутальні риси чоловічі.

Будь сильна собою, не треба, не гримай дверима,
Забудь про всі туси, убогі вечірки й їх дати.
Дитинко, візьми себе в руки, купи собі крила,
Щоб потім, на випадок чого, уміла літати.

Згадай про батьків, це усе, що було, є і буде,
А хаосний мотлох завжди домінує над слабшими.
Минулі помѝлки спали й не повторюй їх вдруге,
Змінися в суспільстві думками і мисли інакше.

Застрель ту піран'ю, що поїдом їсть твої плани,
Вбий діда мольфара, тендітно-дурного і клятого.
І з поверха кинься, на більше тебе вже не стане,
Та будь обережною, тільки не треба з дев'ятого.

Міняйся, дитино, вплітай у життя своє квіти,
Будь трішки мудріша, зміни вже думок своїх ракурс.
Всім байдуже, де ти, що робиш, чи є в тебе діти,
І тобі, я так бачу, також.

THEMRDIDENKO.COM