Дуже зручно займати державну посаду під одним прізвищем, і вести свій бізнес під іншим, особливо ще при цьому маючи в кишені дипломатичний паспорт тропічної офшорної держави. Якщо раптом тебе в чомусь викриють і вирішать притягнути до відповідальності, то можна буде скористатися ситуацією, плутаниною, і першим же рейсом полетіти в будь-яку безпечну країну світу.
Бухгалтерський геній
Свинарчук Олег Володимирович народився 5 лютого 1970 року в місті Чуднів Житомирської області. Його офіційна біографія занадто коротка для крупного бізнесмена і державного політика високого рангу. Не виключено, що в 2014 році, змінюючи своє прізвище, Свинарчук-Гладковський «підтер» і більшість подробиць свого минулого, додавши до них щось з віртуального життя зразкового українського підприємця. І це робилося так спішно і невміло, що в підсумку стара і нова біографії переплелися в одне суперечливе непорозуміння. Разом з тими фактами, що вдалося розкопати журналістам, це викликає безліч здивованих питань!
У 1988 році Олег Свинарчук ідею в Радянську Армію з весняним призовом, а в 1989-му повертається додому – так і дослуживши повністю тодішні «730 днів у чоботях». Про причини свого дострокового «дембеля» він нічого не розповідав. В кінці 1989 року Свинарчук виявляється в Лазоревском районі Краснодарського краю, де влаштовується на роботу у кооператив «Резерв» — як записано в його біографії, на посаду економіста 1-ї категорії». Автори нової версії біографії Свинарчука, напевно, не знали, що економіст 1-ї категорії — це не посада, а професійна кваліфікація, що присуджується особам, які мають вищу економічну освіту і 7 років трудового стажу за фахом. Тому вісімнадцятирічний Олег Свинарчук тоді ніяк не міг мати диплома економіста, і вже поготів багаторічного стажу.
У 1990 році Свинарчук перебирається до Києва, де стає «транспортним робочим» (тобто вантажником) в кооперативі «Аргус». А вже у 1992-му влаштовується на роботу в агрофірму «Опаки», знову-таки економістом! Секрет цього геніального бухгалтера-самоучки полягав у тому, що повністю його посада називалася «заступник директора по економіці», про що не говорить його нинішня офіційна біографія. Людина на цій посаді не стомлює себе складанням бухгалтерських звітів, вона «тримає касу» і підписує платіжки.
У 1993 році, як свідчить «житіє» Свинарчука, він закінчив Київський автодорожній інститут і отримав диплом інженера «організації перевезень і управління на автотранспорті». Ось тільки для цього Свинарчуку було б поступити в інститут ще в 1989-му, а відповідно до його нової біографії, до 1990-го його навіть не було в Києві. Виникає цілком запитання: як же це він примудрився?
Клан Порошенко
Ще в 1989 році випускник факультету міжнародних відносин КДУ Петро Порошенко залишившись на своїй кафедрі аспірантом, організував спільне підприємство «Республіка», яке зайнялося постачанням в СРСР какао-бобів та прянощів, і вивезення за кордон металу. У 1991 році він перетворив свій бізнес в АТ «Біржовий дім " Україна»: Петро Порошенко став його генеральним директором, а через рік взяв у заступники свого батька Олексія Івановича Порошенка. У 1993-му батько і син Порошенка очолили свою нову компанію: Український промислово-інвестиційний концерн " (ЗАТ «Укрпромінвест»). А в 1995 році до складу порошенківського «Укрпромінвест» вже входило АТ «Автотранссервіс» — директором якого був Олег Свинарчук.
Подробиці їхнього знайомства залишилися на сторінках колишньої, «потертої» біографії Свинарчука. Відомо, що Порошенка і Свинарчука ще в 1993 році звів їх спільний знайомий Ігор Кононенко, який сьогодні є «сірим кардиналом президента». А ось зв'язок між Кононенком і Свинарчуком не зовсім зрозумілий: так, стверджувалося, що вони нібито одногрупники. Однак Кононенко закінчив Київський автодорожній інститут в 1989 році, коли Свинарчук повинен був би (по ідеї) тільки ще відносити до нього вступну заяву.
Тим не менше, Олег Свинарчук не просто приєднався до клану Порошенка, але і став співвласником ЗАТ «Укрпромінвест» — володіючи своєю частиною у вигляді АТ «Автотранссервіс», який потім трансформувався в інші компанії. А також він привів з собою в команду свого нібито однокласника Олега Зіміна. Про ступінь довіри батька і сина Порошенка до Олега Свинарчука говорить той факт, що в 1995 році він сідає в крісло віце-президента ЗАТ «Укрпромінвест», а займавший раніше цю посаду Олексій Іванович Порошенко очолив компанію.
Раптом виявилося, що Олег Свинарчук не тільки економічний, але й інженерний «геній»: це йому належала ідея купувати у Росії Камази без двигунів (в 1993 році руховий цех КамАЗа згорів) і ставити на них МАЗівскі мотори. Так само його ідеєю була закупівля шасі і двигунів в компанії «Izuzu» з подальшою установкою на них українських кузовів-салонів – так з'явилися автобуси «Богдан». Власне, ці ідеї і визначили основну політику автомобільного напрямку діяльності «Укрпромінвесту»: імпортувати складні у виробництві комплектуючі (ходову частину, електроніку) та додавати до них власні деталі кузова, які шиампували на обладнанні приватизованих українських автозаводів. На жаль, при цьому ставка робилася на виробництво техніки «бюджетного класу», з мінімальною собівартістю, яка аж ніяк не користувалася популярністю в українців. Але головним пріоритетом бізнес-імперії Порошенка завжди було не якість продукції, а одержуваний прибуток.
Почесний консул
У 1998 році, коли Петро Порошенко отримав мандат депутата Верховної Ради за списком СДПУ(о), відбулася ще одна визначна подія: Олег Свинарчук став почесним консулом республіки Сейшельські острови в Україні. За його словами, це був лише скромний дар, нічого не значущий «сувенір» від маленької курортної країни її постійному туристу. Про те, що Сейшельські острови є не тільки курортом, але і всесвітньо відомою і досить специфічною офшорною зоною, Свинарчук, звичайно ж, промовчав.
Насправді почесний консул – це не «сувенірний» титул, а дуже навіть працююча дипломатична посаду. «Почесність» в даному випадку означає «позаштатність», тобто почесний консул Олег Свинарчук не отримує зарплату від МЗС, а працює за свій рахунок. При цьому він є володарем дипломатичного паспорта Сейшельських островів, що дає дипломатичну недоторканність і можливість вільного в'їзду-виїзду в більшості країн світу. Крім того, хоча почесний консул не займається питаннями міждержавної політики, його прерогатива – це економічні відносини і культурно-туристичні зв'язки. І в даному випадку, саме почесний консул республіки Сейшельські острови вирішував питання офшорів для українського бізнесу. Точніше, під його егідою працюють приватні посередницькі офіси, які безпосередньо займалися оформленням офшорів. Є ще одне «але»: кого попало почесним консулом не призначають, зазвичай ними стають впливові бізнесмени або їхні помічники, які мають міцні ділові зв'язки з державою. Тому можна впевнено констатувати, що Олега Свинарчука та Сейшельські острови пов'язували не тільки його літній відпочинок.
У Сейшельських офшорів є своя особливість: це самий низковідсотковий (від 0 до 1,5%) офшор в світі, який не вимагає від своїх клієнтів ніякої документації (лише паспорт директора компанії) і ніяких економічних звітів. У свою чергу, республіка Сейшельські острови гарантує клієнтам повну конфіденційність – навіть якщо на них прийдуть запити з міжнародних організацій. Це зробило Сейшели офшорним раєм для багатьох фінансових аферистів і відвертих злочинців з усього світу, надавши йому кілька недобру репутацію. У багатьох країнах Заходу зв'язок із Сейшельськими офшорами є приводом для підозр і може створити деякі проблеми. Ось чому економічно Сейшельські офшори вважаються хорошим місцем для виводу, відмивання і зберігання грошей (як піратська скриня), але поганим для ведення активного відкритого бізнесу. І ось чому українські олігархи воліють працювати з «білими» офшорами: Панамськими, Виргинскими, Кіпрськими і т. п. Ну і «великий» і «чесний» Президент «Всієї України» Петро Порошенко...
Тодішній інтерес «Укрпромінвесту» до офшорів міг бути викликаний розширенням компанії: в 1997 році вона придбала 29,5% пакет акцій попередньо збанкрутілого Київського суднобудівного заводу «Ленінська кузня», давши підприємству замовлення на будівництво п'яти суден для нідерландської компанії «Robo internetional B. V.». Безпосередньо всім цим керував Олег Свинарчук. Але раптовий підйом підприємства, що увійшов до складу бізнес-імперії Порошенка, був можливий не стільки завдяки замовленням, як системі відходу від податків, робив роботу заводу високорентабельною.
Піраньї автомобільного ринку
До 2003 року бізнес «Укрпромінвест-Авто», яким посередньо займався Свинарчук, працював в основному над ввезенням по частинах і викрутковим складанням Вазів, і невеликим виробництвом «Богданів» на шасі і двигунах «Izuzu». З пожвавленням попиту на нові автомобілі Свинарчук і Порошенко планували відкриття складального заводу потужністю 70 000 машин на рік. Вони також створили холдинг «Богдан», який потім очолив Свинарчук, і окремий банк «Мрія», через який повинна була здійснюватися фінансова діяльність «Богдана». Реалізації плану перешкодила сварка між Порошенком і прем'єром Януковичем. Справа в тому, що завод планувалося будувати за державні інвестиції, по програмі «підтримки вітчизняного автовиробника»: Свинарчук і Порошенко не хотіли вкладати в нього лише свій капітал, вважаючи за краще управляти чужим через власні схеми. Однак «донецькі» почали відштовхувати від «розпилювання бюджету» інші олігархічні угруповання. В результаті Порошенко розійшовся і з Кучмою, приєднавшись до опозиційної команди Ющенка. Свинарчук, який не ліз у політику, повністю зосередився на бізнесі. Підсумком його роботи до кінця 2004 року стало збільшення випуску «Богданів» і криза банку «Мрія», з якого почали масового тікати вкладники.
Все змінилося після першого Майдану, коли Порошенко увійшов до числа «любих друзів» президента Ющенка і очолив РНБО. Завдяки його лобіюванню «підтримки вітчизняного автовиробника», були наведені величезні мита на ввезення готових імпортних автомобілів: більшість іномарок, в першу чергу моделей середнього і вищого класу відомих брендів, різко подорожчали. «Укрпромінвест-Авто», що займається ввезенням по частинах і складанням під новими іменами відносно недорогих малолітражок (у тому числі ВАЗ), радів: український авторинок сам йшов йому в руки. Те, що при цьому він заповнював його дешевими «бляшанками», не бентежило ні Свинарчука, ні іншого автомобільного олігарха України – власника «УкрАвто» Тариеля Васадзе.
«Богдан-2110», точна копія ВАЗ-2110
У 2005 році «Богдан» Свинарчука став корпорацією, і він затіяв грандіозний проект перебудови Черкаського заводу «Ротор» в сучасний складальний автозавод. До проекту було залучено понад півмільярда доларів приватних і державних інвестицій. Ще 100 мільйонів вклав сам Порошенко, ставши співвласником заводу разом з Свинарчуком, частка якого не афішувалася. Але відкриття заводу відбулося за кілька місяців до кризи 2008 року, який на ¾ обрушив авторинок України. Борги «Богдана» перед кредиторами досягли мільярда доларів, але в першу чергу Свинарчук розплатився з Порошенком, викупив його частку в «Богдані» в обмін на свої акції «Рошен» та ряду інших компаній «Укрпромінвест». Після був проданий за борги «Черкаський автобус», ряд кредитів реструктуризували через облігації – і в підсумку Свинарчук став головним власником «Богдана».
При цьому, страхуючись від нових ризиків, Свинарчук вивів частину «Богдана» на Віргінський офшор. Чому на Віргінський, а не на Сейшели? Тому що виробництво корпорації «Богдан» залежить від поставок імпортних комплектуючих і передбачає постійну зовнішньоекономічну діяльність з відомими світовими компаніями, а зв'язок з Сейшельських офшором може створити «Богдану» непотрібні проблеми в роботі. Цікаво, що Віргінському офшору віддає перевагу і ще один чоловік з клану Порошенко – його давній бізнес-партнер Сергій Зайцев (заступник генерального директора «Рошен»). Він володіє зареєстрованою на Віргінських островах фірмою «Intraco Management Limited»
Збройовий барон
Під час дострокових президентських виборів 2014 році Олег Свинарчук очолював штаб Порошенка в Черкаській області, а також займався виборчими штабами у Херсонській, Волинській та Хмельницькій. Після перемоги, Порошенко мобілізував своїх бізнес-партнерів у владу, і президентським указом № 646/2014 від 13 серпня 2014 року, Олег Свинарчук очолив Міжвідомчу комісію з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. По суті, президент доручив Свинарчуку наглядати за всім військовим експортом України – цілком непогана робота в період, коли автомобільний ринок в країні практично помер, і корпорацію «Богдан» можна ставити на консервацію.
Втім, у Олега Свинарчука є й інші підприємства, в тому числі київський спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор», яким він володіє разом з Ігорем Кононенко і Петром Порошенком. Цей клуб знаходиться за адресою Київ, по вулиці Електриків, 29-а, разом з багатьма іншими компаніями Свинарчука, Кононенко і Порошенка. Там же знаходиться почесне консульство республіки Сейшельські острови. У квітні 2016 рік київський мер Віталій Кличко видав особливе розпорядження про якісний ремонт дороги від Набережно-Рибальської до вулиці Електриків.
Увійшовши у владу, Олег Свинарчук першим ділом змінив своє прізвище на Гладковський (взявши мамине прізвище в дівоцтві), одночасно з чим дещо скоротилися і змінилися дані про його минуле викликавши вищезазначені нестикування і протиріччя. Говорили, що таким чином Свинарчук-Гладковський хоче увійти в українську політику з новим обличчям і чистою «анкетою». Однак навряд чи серйозна ділова людина стала б займатися подібним дивацтвом без особливої на те необхідності. Адже не варто забувати, що на прізвище Свинарчук записаний весь його бізнес, воно ж стоїть і в його дипломатичному паспорті почесного консула Сейшельських островів. Гладковський ж фігурує як високопоставлений політик: 7 лютого 2015 президент підняв його до посади заступника секретаря РНБО, залишивши за ним курирування збройового експорту. Крім того, стверджують, що Свинарчука поставлено також «стежити» за секретарем РНБО Олександром Турчиновим.
Геннадій Корбан заявив, що Свинарчук-Гладковський живе подвійним життям: прийшовши у владу, він продовжує займатися бізнесом, як і інші члени команди Порошенка, захищають інтереси один одного. Зокрема, за розпорядженням з Києва був відмінений тендер на виробництво тролейбусів «Південмашу» для Дніпропетровська (45 мільйонів гривень повинні були виділити з держбюджету), і замість цього місту запропонували купити тролейбуси у «Богдана».
Втім, останні скандали, пов'язані з президентським оточенням і особисто з заступником секретаря РНБО Олегом Гладковским, виникли не через лобіювання бізнесу власника «Богдана» Свинарчука, і навіть не через його офшорні компанії. З'явилася інформація про те, що Гладковський-Свинарчук почав «підробляти» на військових контрактах України – як експортних, так і імпортних. У першому випадку використовується стара перевірена схема відрахування гонорару фірмі, що надає якісь незрозумілі «послуги». Зокрема, 9 мільйонів доларів пішло «Global Marketing FZE», 600 тисяч доларів «Triangle Group Incorporated», а 20 травня 2015 року «Укрінмаш» уклав договір з компанією «Fuerteventura Inter LP», за яким їй за «послуги» належало 2 мільйони доларів за операцію з продажу патронів в ОАЕ. В угодах ж по закупівлі імпортної військової техніки і спорядження для України фугируют посередницькі компанії, значно завищують вартість тендерів і кладуть різницю на свої рахунки при цьому гроші зникають у піску тропічних офшорів.
—
Загалом, складається враження, що Гладковський-Свинарчук є просто виконавцем бажань свого патрона Петра Порошенкою І копіює його в усьому. «Вальцман» став «Порошенко». «Свинарчук» — «Гладковским». Однак це не змінило їх внутрішню сутність.
Сергій Варіс, для SKELET-info
